ДОТОЧУВАТИ

ДОТО́ЧУВАТИ¹, ую,уєш, недок., ДОТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., перех.

1. Подовжувати предмет приєднанням чого-небудь. Кожен член бригади може виконувати різні операції — бурити, працювати на породонавантажувальній машині, укладати рейки, доточувати вентиляційні труби (Веч. Київ, 15.VІІ 1957, 4); Не розгубивсь я.., Рвонув вірьовки верхній шмат. Одрізав, доточив униз. Спустився десь у верболіз.,. (Нех., Казки.., 1958, 19); * Образно. — Панам що — вони й днем доточують літню ніч, а мужик удень робить, мов чорний віл, а на ніч жене скотину (Стельмах, Хліб.., 1959, 492).

2. перен. Говорити чи писати на додаток до чого-небудь. До декрета про націоналізацію землі він доточував своє (Панч, II, 1956, 14); — Довів [Радивон] до занепаду ферму! — потвердив Мусій Завірюха. — Мало не занапастив скот! — доточив і своє слово тракторист Сень (Горд., І, 1959, 591).

3. Закінчувати гострити що-небудь. Доточувати ніж.

4. Гризучи, виїдаючи дірки, повністю пошкоджувати що-небудь; точити що-небудь до кінця, до певної межі. От руки! Вже багато з того, що змайстровано ними, доточує шашіль, а вони ще міцні, невгамовні, все роблять нове та нове (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 271).

ДОТО́ЧУВАТИ², ую, уєш, недок., ДОТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., перех.

1. Доливати рідину до певної межі. Продавщиця доточила пива до позначки (Смолич, День.., 1950, 24).

2. діал. Довівати що-небудь. Пшениці треба було доточити, щоб у Щербанівку в заготконтору відвезти (Головко, І, 1947, 210).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 395.

Дото́чувати, чую, єш, сов. в. доточи́ти, чу́, чиш, гл.

1) Дотачивать, доточить о жидкости), доцѣлить.

2) Прибавлять, прибавить, увеличивать, увеличить. Чим Бог світлость доточив? — Огнем. Ном. № 403. Як почав я лізти і короткий мотузок не сягав аж до землі, то я візьму вгорі урву, а внизу доточу. Чуб. І. 215.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 434.