ДОСЛУХУВАТИ

ДОСЛУ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОСЛУ́ХАТИ, аю, аєш, док., перех. Слухати що-небудь до кінця. Не дослухував [Клима] Павло; Сюди-туди ззирнувся Та й від брами геть вернувся (Фр., X, 1954, 396); Розмов Вахраха не дослухували до кінця (Коп., Вибр., 1953, 35); За тином слухала [пісню] Ярина — І не дослухала, упала (Шевч., І, 1951, 286); Василь Іванович уважно дослухав мою ліричну сповідь (Гур., Осок. друзі, 1946, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 386.

Дослу́хувати, хую, єш, сов. в. дослу́хати, хаю, єш, гл.

1) Дослушивать, дослушать до конца. Диво та й тільки, каже гайдамака, дослухавши сотниківну. Стор. І. 35.

2) Слышать, услышать. Що дослуха — наче крізь воду проточну. МВ. (О. 1862. І. 81). Як річ таку суддя дослухав, низенько поклонивсь, потилицю почухав. Греб. 380.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 429.