ДОСВІТЧАНИЙ

ДОСВІТЧА́НИЙ¹, а, е, рідко. Те саме, що досві́тній. Було ще рано. У вікна дивилась зимова ніч, зорі тремтіли в морозному повітрі, досвітчане світло в далеких хатах блимало (Коцюб., І, 1955, 326).

ДОСВІТЧА́НИЙ², а, е, заст. Прикм. до до́світки².

Досвітча́на ма́ти, заст. — жінка, у хаті якої молодь збиралася на досвітки. Оце було як осінь, то вже дівчата й парубки так і пропитують на селі, де яка вдова живе да хорошу хату.. має, щоб її просити у досвітчані матері (Барв., Опов.., 1902, 56); Ніхто нічого звечора не робить. От хіба тільки молодеча збереться у досвітчаної матері (Мирний, III, 1954, 405).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 383.

Досвітча́ний, а, е.

1) Предразсвѣтный. Сим. 185.

2) Сдѣланный во время до́світок. Це ранішня робота, а це досвітчана. Мирг. у. Слов. Д. Эварн. Досвітча́на ма́ти. Женщина, въ домѣ которой собираются до́світки. Борз. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 428.