ДОРОБЛЯТИ

ДОРОБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ДОРО́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ДОРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. доро́блять; док.

1. перех. Закінчувати робити що-небудь, доводити яку-небудь роботу до кінця. Валя, засукавши рукава.., доробляє модель авіапланера (Мик., І, 1957, 433); Семен аж перестав крутити цигарку, глянув на товариша, але нічого не спитав. Дороблюючи цигарку, почав сам пригадувати (Головко, І, 1957, 281); Дещо, звичайно, треба ще тут доробити, треба дотягти, нарешті, залізницю до самого Валу (Гончар, Таврія.., 1957, 675); —Не знаю, — мляво промовив Ігор, —мабуть, піду до столярної майстерні. Дороблю човна (Багмут, Щасл. день.., 1951, 16).

2. перех. і неперех., рідко. Працювати певний час або до певного часу. Не знаємо, як і дня доробили. Надвечір рушили додому (Ю. Янов., І, 1954, 33).

3. перех. Приладновувати що-небудь додатково. Практичні нашівці [жителі села Наше] .. доробили дерев’яні жолоби, по яких вода лилась просто до підніжжя дзвона (Вільде, Сестри.., 1958, 516).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 378.

Доробля́ти, ля́ю, єш, сов. в. дороби́ти, блю́, биш, гл.

1) Додѣлывать, додѣлать. Ішов робить, доробляти, щоби дали вечеряти. Чуб. V. 1014.

2) Дорабатывать, доработать, доканчивать, докончить. Не ївши і дня, доробив. Мнж. 127.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 426.