ДОМОВЛЯТИ

ДОМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ДОМО́ВИТИ, влю, виш; мн домо́влять; док.

1. перех. і без додатка. Закінчувати говорити; висловлюватися, доводити розмову до кінця. Домовляючи, пан Грохольський попрощався з дружиною і шурином (Тулуб, Людолови, І, 1957, 14); Панночка не дала неньці домовити. Вона обвила її руками (Л. Янов., І, 1959, 124); * Образно. Отак у Скутарі козаки співали; Співали, сердеги, а сльози лились; Лилися козацькі, тугу домовляли (Шевч., І, 1951, 199).

2. перех. Умовлятися з ким-небудь про щось. — А де ж мама, Даньку? — Мамі земля спати не дає. —Брат посміхнувся. — Побігли коня домовляти на весну (Гончар, Таврія.., 1957, 483).

3. неперех., рідко. Виражати своє незадоволення з приводу чого-небудь; докоряти. — Не сором тобі в коршмі сидіти, Маєш ти дома жінку і діти. На, пий горівку [горілку] та не домовляй, Або іди к бісу, нас не забавляй (Чуб., V, 1874, 1099).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 365.

Домовля́ти, ля́ю, єш, сов. в. домо́вити, влю, виш, гл.

1) Договаривать, договорить. Сльози лились, лилися козацькі, тугу домовляли. Шевч. 56.

2) Договаривать, договорить, нанимать, нанять.

3) Укорять, укорить, упрекать, упрекнуть. «Не сором тобі в коршмі сидіти? Маєш ти дома жінку і діти». — «На, пий горівку та не домовляй, або іди к бісу, нас не забавляй!» (Говорить пьяница укоряющей его женѣ). Чуб. V. 1099. Бач, ти об мені й не думаєш! — домовля йому. МВ. (О. 1862. ІІІ. 47).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 419.