ДОЛІЧУВАТИСЯ

ДОЛІ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ДОЛІЧИ́ТИСЯ, лічу́ся, лі́чишся, док., перев. із запереч. н е. Лічачи, знаходити, виявляти те, що повинно бути. Сьогодні, як і перш, він лічив, рівняв рахунок до рахунку, але ні до чого не міг долічитися (Гр., II, 1963, 92); Сама [Христя] Остапа квапила старостів швидше слати, щоб уже й не чіплявся ніхто. Та й тягти далі вже ніяк: баби, звісно які — долічаться — і так уже сорому не минути (Головко, II, 1957, 399).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 359.

Долі́чуватися, чуюся, єшся, сов. в. долічи́тися, чу́ся, чишся, гл. Досчитываться, досчитаться. Однієї дружечки, однієї квіточки, однієї маківочки та й не долічаться. Г. Барв. 208.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 417.