ДОКОШУВАТИ

ДОКО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОКОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., перех. і без додатка. Закінчувати косити; косити до певного місця, до певної межі, до якогось часу. — Я лиш пообідав І збирався йти на он сей груник, Де якраз докошували сіно (Фр., XIII, 1954, 330); Навколо мало вже жнив. Ярі де-не-де докошували (Головко, І, 1957, 269); [3-й чоловік:] Та там докосив Бичкові просо! (Кроп., І, 1958, 481); Косили цілий день і ледве докосили (Рильський, Поеми, 1957, 28); * Образно. Знов яму вирито, знов безпорадна втрата! Старих борців докошує вже смерть… (Стар., Поет. тв., 1958, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 355.

Доко́шувати, шую, єш, сов. в. докоси́ти, шу́, сиш, гл. Докашивать, докосить. З одного кінця докошували, а з другого гребці гребли. Г. Барв. 146.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 415.