ДОЗРІВАТИ

ДОЗРІВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ДОЗРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Ставати стиглим, спілим. Там, де йшов в атаку батальйон, дозріває, повниться пшениця (Гонч., Вибр., 1959, 214); Кизил першим з усіх дерев зацвів, значить, і дозріє раніш од усіх (Вишня, І, 1956, 202).

2. Ставати фізично і духовно зрілим (про людину). Він [Джамбул] ріс і дозрівав саме в той час, коли в задусі казармених склепів царя-солдафона вогненними піснями плакав Шевченко (Тич., III, 1957, 66); Ніна розцвіла, як рожа, дозріла зовсім і чула себе безмірно щасливою (Фр., III, 1950, 165); Коли Катерина дозріла, ставлення до неї змінилося (Відьде, Сестри.., 1958, 508); // для чого, рідше до чого, перен. Ставати готовим, підготовленим до чого-небудь. Росія для нового дозрівала, Кінчалась гніту і безправ’я ніч (Шер., Дружбою.., 1954, 56); — Я думаю, що ми ще не дозріли до конституції (Фр., VI, 1951, 209); Світова капіталістична система в цілому дозріла для соціальної революції пролетаріату (Програма КПРС, 1961, 9).

3. перен. Розвиваючись, досягати викінченої форми; визрівати. У відлюдній тишині мислі мої.. дозрівали і кріпилися (Фу., VIII, 1952, 164); Якщо слід їй бути, пісня буде, Лиш дозріє в серці — й забринить (Перв., І, 1958, 243); Рішення дозріло.

ДОЗРІВА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., перех., чого, заст. Бачити, дивитися. І знову шкуру дерете з братів незрячих, гречкосіїв, І сонця-правди дозрівать В німецькі землі, не чужії, Претеся знову!.. (Шевч., І, 1951, 331).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 349.

Дозріва́ти, ва́ю, єш, гл. Видѣть, узрѣвать. І сонця правди дозрівать в німецькі землі, у чужиї претеся знову. Шевч. 211.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 411.