ДОВИВАТИ

ДОВИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОБИ́ТИ, б’ю́, б’є́ш, док., перех.

1. Умертвляти, вбивати пораненого або того, хто гине від чого-небудь. Козаки перескакували через барикаду й добивали тих, хто не міг тікати (Епік, Тв., 1958, 369); — Тепер кінець… Йти не можу… Фашисти знайдуть, доб’ють… Вони поранених добивають (Шиян, Гроза.., 1956, 645).

◊ [І (ще й)] до́вбнею (полі́ном) не доб’є́ш кого, ірон. — про живучість, міцне здоров’я кого-небудь (говориться про того, хто скаржиться на своє здоров’я). [Іван Степанович:] Пропадаю. Се моя за мною прийшла! [Захарченко:] Та не бреши: тебе ще й поліном не доб’єш (Кроп., V, 1959, 100); — Вас ще, тату, довбнею не доб’єш, а ви про божу дорогу торочите (Стельмах, Хліб.., 1959, 326).

2. Остаточно розбивати, перемагати (ворога). Вставай, бідното, добивати дуки, годі терпіти муки! (Укр.. присл.., 1955, 336); Листа написала група бійців.. Вони розповідали про своє фронтове життя, про те, як добивають фашистів та підходять до гітлерівського лігва (Ткач, Плем’я.., 1961, 65); [Ленін:] Повстання почалось.. Уряд хитається, треба добити його за всяку ціну (Корн., І, 1955, 195); // перен. Остаточно розбивати ідейно або морально. Протягом кількох років критики без кінця славили все, що друкувалося за підписом Раджара Огли, і нищівно, без жалю добивали «молодого Дайнара» (Мокр., Сто.., 1961, 24); Стадницький намагається добити його відомими іменами і своєю ерудицією (Стельмах, Хліб.., 1959, 42).

3. Закінчувати бити, робити непридатним що-небудь; доношувати. — Поки що шкрьобатиму в старих [чоботях], доб’ю вже до краю. А нові, — Антонович посміхнувся до всіх, — нові взую вже в день Перемоги (Гончар, І, 1954, 303); // Те саме, що домоло́чувати. — Прийшли вони, а ми саме жито добивали (Головко, II, 1957, 8); — Еге, чого ж то вже спочивати? — здивувався Микола, не перестаючи махати ціпом: — Ось доб’ємо копу, тоді можна буде й оддихати (Григ., Вибр., 1959, 44).

◊ Доби́ти ві́ку — дожити до смерті. Дочка нездужає Ярина, його єдиная дитина Покинуть хоче; з ким дожить? Добити віку вікового? (Шевч , І, 1951, 282).

4. перен. Надокучливими прикрими розмовами, докорами і т. ін. доводити до важких наслідків. Мар’яна добивають чиїсь повільні слова: — Вона хоч у своїй землі лежатиме (Стельмах, Хліб.., 1959, 175); Не так тії вороги, Як добрії люди — І окрадуть жалкуючи, Плачучи осудять, І попросять тебе в хату, І будуть вітати І питать тебе про тебе, Щоб потім сміятись, ..Щоб тебе добити… (Шевч., II, 1953, 133).

◊ Добива́ти (доби́ти) то́ргу, заст. — домовлятися про ціну, купуючи що-небудь. [Трохим:] Напосілись на мої воли, торгують… і вже торгу добивають (Кроп., V, 1959, 119).

ДОВИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОВИ́ТИ, в’ю́, в’є́ш, док., перех. Закінчувати вити що-небудь. Панночки зібрали зілля і пішли довивати віночків на веранду (Л. Укр., III, 1952, 655).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 333.

Довива́ти, ва́ю, єш, сов. в. дови́ти, в’ю́, в’є́ш, гл. Довивать, довить, окончить вить, свивать. Ой прошу вас, дружечки, до хати моїй донечці віночок довивати. Грин. ІІІ. 458.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 403.