ДОБУВАТИ

ДОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОБУ́ТИ, у́ду, у́деш; мин. ч. добу́в, добула́, ло́; наказ. сп. добу́дь; док.

1. перех. Діставати, роздобувати кого-, що-небудь. Пішла по селу добувати киселю (Укр.. присл.., 1955, 200); Бував Тодось в Китаї і в Сибіру, Здається, навіть добував женьшень (Рильський, І, 1956, 174); У нас така установа: все, що не добув, на рівні часті паювати (Мирний, II, 1954, 222); — Не журіться, ми вам коня добудемо, — на ходу заспокоював Блаженко свого командира (Гончар, III, 1959, 88); // Заробляти працею. Вона ходила копати буряки і з того добувала прожиток для себе (Коцюб., І, 1955, 66); Щоб добути скибку хліба, Не спочине [бабуся-прачка], не здихне, Мовчки б’ється, наче риба (Граб., І, 1959, 505); // Брати що-небудь у бою, зі зброєю в руках; оволодівати чимось. — Тут стояв граф Панін з військом, як Бендер від турка добували (Кв.-Осн., II, 1956, 310); — Я наказую, ..не гаючи й хвилини, добуть Бушу і до ноги знищити всіх! (Стар., Облога.., 1961, 29); // перен. Досягати чого-небудь у впертій боротьбі, наполегливою працею. Пішов козак нерозумний Слави добувати (Шевч., II, 1953, 148); За мир ідем походами, І мир міцний — добудем! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 3).

Добува́ти оста́нні си́ли (оста́нніх сил, всі си́ли, всіх сил) — напружувати останні сили. Майже без духу дівчина добувала останніх сил, щоб добігти до блискучого сяйва (Кобр., Вибр., 1954, 170); Вона, добуваючи всіх сил, пустилася йти, майже бігти в напрямі до ринку (Фр., VII, 1951, 398).

◊ З-під землі́ (під земле́ю) добува́ти (добу́ти і т. ін.) див. земля́.

2. перех. Виймати, витягувати звідки-небудь. Командор мовчки добуває свою шпагу, дон Жуан свою і вступають в бій (Л. Укр., III, 1952, 388); Із кошика Федь добуває маленький горщик масла і передає дівчині (Ю. Янов., II, 1954, 165); Він добув з кишені срібний годинник, глянув на стрілки (Добр., Ол. солдатики, 1961, 113).

3. перех. Діставати з надр землі, з морських глибин. Шахтар вугілля добуває, а про нього країна дбає (Укр.. присл.., 1955, 344); 3 морського дна ми добуваєм перли (Граб., І, 1959, 494); Ще б хотілось сотню літ прожити, І все Вітчизні-матері служити, І вугіль добувати в глибині (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 63); // Одержувати що-небудь, переробляючи сировину. Цілі поля троянд під Бахчисараєм, з яких добувають запашну ефірну олію, стоять пусті й одинокі (Кучер, Чорноморці, 1956, 329); Колись кріпаки Стадницького з їхнього [кленового] соку добували собі кленовий цукор (Стельмах, Хліб.., 1959, 77).

4. перех. і без додатка, рідко. Те саме, що наро́джувати. [Молодиця:] Де ж я з дітьми дінусь? У річку хіба мені їх повкидати? [Xрапко:] Знала, на що добувала; знай, як і вирощувати! (Мирний, V, 1955, 131); Мерика.. До Фавна стала учащати Та і Латина добула (Котл., І, 1952, 164).

5. перех. і неперех. Служити або просто перебувати де-небудь певний час, строк, до певного часу, строку. — Я в свого пана вже третій рік добуваю, останній (Вовчок, І, 1955,91); Сяк-так добув Чіпка підпасичем до осені (Мирний, II, 1954, 65); Він не пішов додому, а лишився з дідом Корнієм добувати ночі в накуреній кімнаті сільради (Кир., Вибр., 1960, 301).

∆ Добува́ти (добу́ти) ко́рінь, мат. — обчисленням знаходити корінь якого-небудь числа. Щоб добути корінь з добутку, треба добути його з кожного співмножника окремо й результати перемножити (Алг., II, 1957, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 327.

Добува́ти, ва́ю, єш, сов. в. добу́ти, бу́ду, деш, гл.

1) Добывать, добыть; доставать, достать, пріобрѣтать, пріобрѣсти. От лисичка змерзла, то й побігла в село вогню добувать, щоб витопить. Рудч. Ск. II. 6. Чи у свахи сорочки немає, чи чобіт добуває? Мет. Панували, добували і славу, і волю. Шевч. 48. Буде з нас, — не діти в нас; а діти будуть, то сами добудуть. Ном. № 9898.

2) Брать, взять (городъ во время войны). Добувати міста.

3) Вынимать, вынуть (саблю изъ ноженъ).

4) Доживать, дожить до срока. Мушу году добути. Г. Барв. 247. Іще тиждень добуду. Бона вже останні години добуває дома. Добува́ти ві́ку. Доживать.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 400.