ДИМИТИСЯ

ДИМИ́ТИСЯ і ДИМІ́ТИСЯ, ми́ться; мн. димля́ться; недок. Виділяти дим; тліти, виділяючи дим. До стелі з лампи довгий гніт димивсь (Фр., X, 1954, 196); Над берегом димилися руїни снарядами запалених домів (Гонч., Вибр., 1959, 372); // перен. Виділяти пару, давати випари. В одному [посуді] недопитий холонув чай, а в другому якась бура водиця димилася (Мирний, III, 1954, 209); Богунці проносились повз .. командира. У коней димилися гарячі ніздрі (Довж., Зач. Десна, 1957, 112); Земля і дерева димілися ранішнім паром (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 586); // Підніматися клубками, стелитися (про хмари, туман). Десь над обрієм, над панськими будинками в лісі кипіли й димились хмари, чорні, як оксамит (Вас., II, 1959, 324).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 278.

Дими́тися, млю́ся, ми́шся, гл. Дымиться.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 384.