ДЗЕРКАЛО

ДЗЕ́РКАЛО, а, с.

1. Відшліфована поверхня, що відображає предмети, які перед нею знаходяться, а також спеціально виготовлений предмет з такою поверхнею. Софія стояла перед великим дзеркалом і кінчала причісування (Л. Укр., III, 1952, 428); В обмін скіфи одержували вино, .. різні вироби античного ремесла: бронзові дзеркала, посудини, ситечка, черпаки для вина (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 141); * Образно. Хтось у гаю за дзеркалом-ставком махнув, як птиця, білим рукавом (Рильський, Поеми, 1957, 14); *У порівн. Ставок, наче дзеркало, відбивав у своїх тихих водах усю гору з слободою (Мирний, III, 1954, 298); // чого, перен. Спокійна, блискуча поверхня води. Незабаром заблищало крізь комиш спокійне дзеркало озерця (Коцюб., І, 1955, 359); Дзеркало ріки спокійне, закам’яніле (Смолич, II, 1958, 44).

2. чого, перен. Про те, що є відображенням яких-небудь явищ, процесів і т. ін. Народна творчість завжди була, є і, розуміється, буде вірним дзеркалом народного життя, правдивим літописом історичних подій (Рильський, III, 1955, 151); Спинилася [Любов Прохорівна] і не повернула обличчя, не показала мокрих очей — дзеркала страждань і сумнівів душі (Ле, Міжгір’я, 1953, 306).

3. спец. Поверхня чого-небудь. Внутрішня робоча поверхня циліндрів [двигуна] шліфована і називається дзеркалом циліндрів (Зерн. комбайни, 1957, 157); Площа водного дзеркала, придатна для розведення качок і гусей, дорівнює майже семи тисячам гектарів (Рад. Укр., 25 IV 1959, 2); Згладжена льодовиком поверхня порід його долини називається глетчеровим дзеркалом (Курс заг. геол., 1947, 146).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 266.

Дзе́ркало, ла, с. Зеркало. Кв. Ном. № 5227. Ум. Дзе́ркальце. Ком. ІІ. 41. МВ. І. 25.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 378.

дзе́ркало (зменшене — дзе́ркаль­це) = лю́стро (зменшені — люсте́рко, люсте́речко) — відшліфована поверхня, що відображає предме­ти, які перед нею знаходяться, а також спеціально виготовлений предмет з такою поверхнею; з цим предметом пов’язані народні при­кмети, — «дзеркало треба завішу­вати на ніч, а то побачиш у ньому померлого чи диявола»; зберігся звичай його також завішувати, ко­ли в домі покійник; заборонялося дивитися в дзеркало вагітній жін­ці; не можна було показувати в дзеркалі новонародженого до 6 мі­сяців, щоб душу його не забрав двійник; так само це стосувалося й смертельно хворих; остерігалися розбитого дзеркала, що нібито ві­щувало нещастя; здавна відома ворожба з дзеркалом, зокрема дівчат під Новий рік; гадали, що в дзер­калі можна було побачити судже­ного, який буде сватати; символі­зує правду, чистоту (фізичну і мо­ральну), честь. Софія стояла перед великим дзеркалом і кінчала причі­сування (Леся Українка); Морським милом умивалася, в ясне люстро виглядалася (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 180-181.