ДЖЕРКОТАТИ

ДЖЕРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ДЖЕРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. Те саме, що деренча́ти. Проти базару слобідський парк. Там сьогодні, як ніколи, людно. Цокають сокири, джеркотять пилки, глухо шурхають у вправних руках гладенькі рубанки (Шиян, Баланда, 1957, 217); Він кидався на стіну залізної руди, притискав до неї пневматичний свердел, який джеркотів, наче кулемет (Ю. Янов., II, 1958, 365); // Цвірінькати, щебетати, цвірчати, сюрчати (про птахів і комах). Кругом тебе усе живе, усе дише, джеркотить, висвистує (Стор., І, 1957, 333); Буде лист на клені в сонячній крові, коники зелені джеркотять в траві (Сос., Так ніхто.., 1960, 82).

2. Говорити швидко, нерозбірливо або незрозуміло. Все тямлять [пани], джеркотять, як гуси, по-німецьки (Греб., І, 1957, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 262.

Джеркота́ти, кочу́, чеш, джеркоті́ти, кочу́, ти́ш, гл. = Джерґотати. Яка мальована та штучна птиця! вертиться, джеркотить, по дереву скака. Греб. 391. Грин. II. 340. Все тямлють, джеркотять, як гуси по німецьки. Греб. 388. Жиди джеркочуть тілько та дурять людей хрещених. Стор. МПр. 170. Греб. 367. К. Дз. 147.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 375.