ДЕРЖАВА

ДЕРЖА́ВА, и, ж., заст.

1. Маєток, помістя, володіння. — Чому ж се він мені не похвалився? Мабуть, невеличкий хуторець, — нічим гаразд хвалитись. А все ж хутір! Усе ж держава! (Вовчок, І, 1955, 116); Серед самого осередка [острова], над річкою в береговині була давня держава діда Дороша Грицая (Н.-Лев., IV, 1956, 192).

2. Міцність. Ноги не мали ще в собі держави, зразу затремтіли, і вона поточилася (Вас., II, 1959, 17); Я хоча теж чоловік при здоров’ї, держава в мені є, і чую силу в руках, але супроти Оришки — хлоп’я, горобчик (Гончар, М. Братусь, 1951, 41).

3. Влада, керівництво. За твоєї держави як буде — побачимо (Сл. Гр.); — Ми тебе [короля] на державу вінчали, Ми тебе й розвінчаєм самі (Л. Укр., І, 1951, 361).

ДЕРЖА́ВА, и, ж. Апарат політичної влади в суспільстві. Разом із суспільним поділом праці і диференціацією суспільства на багатих і бідних, вільних і рабів, виникає і нове історичне явище — класи, створюються умови, які сприяють переходу від первісно-общинного ладу до держави (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 110); Він [В. І. Ленін] підкреслив, що без пролетарської держави, без диктатури пролетаріату не можна зламати опір поваленої буржуазії, відстояти завоювання революції і побудувати соціалістичне суспільство (Біогр. Леніна, 1955, 152); // Країна з таким апаратом політичної влади. Будучи складовою і невід’ємною частиною Радянського Союзу, Українська РСР виросла в одну з найбільших держав Європи (Наука.., 12, 1957, 1); Тринадцять морів і два океани Омивають державу мою (Нагн., Пісня.., 1949, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 248.

Де́ржава, ви, ж.

1) Прочность, крѣпость. Нащо продовбав таку велику дірку? Мало де́ржави буде, т. е. вслѣдствіе большихъ размѣровъ дыры, окружающее ее дерево будетъ слишкомъ тонко и потому не прочно, не будетъ держать. То-же говорится о планкѣ, напр., если ее слишкомъ вытесать въ какомъ-либо мѣстѣ: тогда тамъ «буде мало де́ржави». Кременч. у.

2) Помѣстье; владѣнія. Батько вмер, так він і зостався хазяїном на всій де́ржаві. ЗОЮР. II. 61.

3) Чаще съ удареніемъ на второмъ слогѣ. Государство.

4) Власть. Хлоп у нас розуміє панську волю і силу не так, як тут, на сьому безлюдді. То була де́ржава, справді держава. Хата. 139. За твоєї де́ржави як буде — побачимо. НВолынск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 370.

держа́ва — апарат політичної влади в суспільстві, а також країна з таким політичним апаратом; на українських землях держава поста­ла 862-го року за часів правління князів Аскольда й Діра; проте ще тривалий час трималися родові звичаї, князь був тільки військо­вим провідником та охоронцем родів, а справжню владу мали старшини в роді, що з часом пере­творилися на княже боярство (див. віче); об’єднати Русь-Україну в од­них руках удалося князеві Володи­миру Великому (975 — 1015), а піз­ніше Ярославу Мудрому (1018 — 1054); по смерті останнього Укра­їна остаточно поділилася на уділи (див.); дохристиянський світогляд культивував особисту волю (див.) і тим відкидав можливість сильного проводу; з нашестям монголо-татарів вироблення в Україні дер­жавницького світогляду припини­лося аж до періоду Козаччини.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 178.