ГУСЯЧИЙ

ГУ́СЯЧИЙ, а, е. Прикм. до гу́си 1. Тільки що Тихович наважився увійти в двір, як йому запинала дорогу гусяча череда (Коцюб., І, 1955, 224); По хаті, як густий сніг, літало гусяче пір’я (Н.-Лев., І, 1956, 167).

Гу́сяче перо́ — застругана велика гусяча пір’їна, якою писали до появи сталевих пер. Князь сидів на своїм троні З гусячим пером в руці (Фр., XIII, 1954, 14);

Гу́сяча шкі́ра — шкіра, покрита маленькими пухирцями, що з’являються у людини від холоду або нервового збудження. Не можна лишатися у воді до посиніння губ, ознобу або появи «гусячої шкіри» (Наука.., 7, 1956, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 200.

Гу́сячий, а, е. Гусиный, гусячій. Беруть кістку з гусячого крила. Чуб. ІІІ. 99.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 343.