ГУМОР

ГУ́МОР, у, ч.

1. Доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття недоліків; уміння подати, зобразити щось у комічному вигляді. В їх розмові багато гумору та ще й щиро народного, цікавого, сільського (Н.-Лев., IV, 1956, 117); 3 давніх-давен гумор вважається своєрідною рисою українського народного характеру (Від давнини.., І, 1960, 231).

2. Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури або мистецтва, що використовує цей прийом. Сатира і гумор є основними засобами художнього зображення дійсності в соціально-побутових казках (Нар. тв. та етн., 2, 1957, 34); Остап Вишня — видатний український радянський письменник, зачинатель української радянської сатири й гумору (Рад. літ-во, 5, 1957, 99); Жаргонні й діалектні вислови особливо широко застосовуються в гуморі і дають там неабиякий ефект (Рильський, III, 1956, 78).

3. перев. з означ. Психічний стан; настрій. Ще Ваше щастя, що маєте веселу вдачу, добрий гумор. І це треба берегти, бо воно підтримує сили (Коцюб., III, 1956, 369); Напившись кави, стара Янова впадала звичайно в дуже добрий гумор і ставала дуже говірлива (Кобр., Вибр., 1954, 19).

У [до́брому] гу́морі — у доброму настрої. Блюм сьогодні саме в гуморі (Кол., На фронті.., 1959, 73); -Приємно бачити вас у доброму гуморі (Шовк., Інженери, 1956, 171); Не в гу́морі — у поганому настрої. [Пан Маркел:] Не в гуморі я сьогодні, кохана пані (Вас., III, 1960, 224).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 194.

Гу́мор, ру, м. Юморъ. Левиц. І. (Пр. 1868, 474).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 340.

гу́мор — доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, здат­ність помічати смішний бік речей, уміння подати, зобразити щось у комічному вигляді; ознака здоро­вого духу, яка виявляється і в тому, що людина (і цілий народ) може «сміятися крізь сльози», намага­ючись звільнитися від душевної туги, наприклад: «Не того я плачу, що мама вмерли, а того, що вони в ноги змерзли»; великому гумо­ристові М. Гоголю на його пам’ят­нику в Москві вирізьблено: «Гір­ким словом моїм посміюся»; гу­мор широко представлений у біль­шості жанрів народної творчості, особливо в народних казках і анекдотах (пop.: «Ще як не було ні неба, ні землі, люди дерева зрубу­вали, кілки били, тини плели і по них ходили»), прислів’ях і приказ­ках («Хвалилася вівця, що в неї хвіст, як у жеребця, та ніхто тому не вірив»), коломийках і частівках («— Гуляй, Ясьо, гуляй, гуляй, Лиш до мене ся не туляй.— А що ж то за гуляння, Як немає при­туляння?»), жартівливих оповідан­нях і піснях («А за того Петруся Била мене матуся. Ой лихо, не Петрусь — Біле личко, чорний вус»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 161-162.