ГУМНО

ГУМНО́, а́, с., діал. Тік з господарчими будівлями біля житла або й за селом. Одної суботи пішов пан по смачній вечері на прохід до огороду, з огороду зайшов на гумно (Фр., II, 1950, 99); Одні витягали вози, другі виїжджали.. у поле, треті переносили снопи з гумна до стодоли, звідки виходив монотонний гук молотарок (Кобр., Вибр., 1954, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 193.

Гумно́, на́, с. Гумно. Гн. II. 60. Грин. ІІІ. 19. Густо пшениці на новині, да висот стоги на гумні. Мет. 165. Ум. Гуме́нце.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 340.

гумно́ (зменшено-пестливе — гуме́нце) —

1) тік з господарчими бу­дівлями біля помешкання або за селом. Густо пшениці на новині, да високі стоги на гумні (А. Метлинський); гуме́нний = гуме́нник — панський наглядач за роботою крі­паків або наймитів на току (гумні); також сторож на току (гумні). На току гуменний одлічував снопи для кожного молотника (І. Нечуй-Левицький); Гуменник ковшом пшоно набира (пісня);

2) тільки гуме́нце — виголений кружок на голові, знак належності до духовного стану; нині визначає лише католицьке духовенство.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 161.