ГРІТИ

ГРІ́ТИ, грі́ю, грі́єш, недок. 1. перех. і неперех. Передавати своє тепло. Ось Сонечко зійшло, і світить нам, і гріє (Греб., 1,1957, 50); Білі цуцики гуляють на соломі, Сонце гріє мордочки смішні (Рильський, І, 1956, 43); // Зберігати тепло, захищати від холоду. Чужий кожух не гріє (Номис, 1864, № 9652).

2. перех. Робити теплим, гарячим; нагрівати. Сивий дід гріє свою бороду біля вогню і слухає розмову вітру (Коцюб., І, 1955, 386); Тайо помагав сестрі гріти воду (Трубл., І, 1955, 281); Здобувши електричний струм, пустив [Микита] його.. гріти парники й освітлювати село (Ю. Янов., II, 1954, 157).

◊ Грі́ти ру́ки — наживатися нечесно, незаконно. Гріли руки пишні дуки Побіля народу (Черн., Поезії, 1959, 267); Грі́ти чуби́ (чу́ба, чупри́ну) — докладати великих зусиль у якій-небудь роботі; старанно працювати. — Колись ми з тобою найбільше гріли чуби над добором насіння, а тепер нам випадає ширше думати над мічурінським вихованням рослин (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 303).

3. перех., перен. Приносити радість, задоволення, натхнення. — Мені якось легше стає на душі коло добрих та прихильних людей, неначе їх слово мене гріє (Н.-Лев., IV, 1956, 311); Гріє нас далеке трепетання Вогника серед гірських узбіч… (Рильський, III, 1961, 45).

4. неперех., по чому, об що, у що, розм. Стукати, бити з великою силою. Ті, що сиділи у перших рядах, не тільки аплодували, а й гріли чобітьми в підлогу (Кучер, Трудна любов, 1960, 463).

5. перех. і без додатка, перен., розм. Виносити громадський осуд; ганьбити. За все гарне народ скаже молоді спасибі. А от за непотрібну, шкідливу необережність ми грітимемо (Ю. Янов., І, 1954, 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 170.

Грі́ти, грі́ю, єш, гл.

1) Грѣть, нагрѣвать, согрѣвать. Піч топлю, руки грію. Ном. № 12538. Чужий кожух не гріє. Ном. № 9652. Ой. місяцю, місяцю! світиш, та не грієш, — даремне в Бога хліб їси. Ном. № 596. Окропи гріть. Рудч. Ск. І. 137. Гріти самова́рь. Ставить самоваръ. Пятигорск. окр.

2) Бить, колотить. Отець Хведор грів та грів його по всьому. Левиц. І. 535.

3) — покло́ни. Бить съ усердіемъ поклоны. Гріє перед тим хрестом поклони. Мнж. 92.

4) — чупри́ну. Потѣть отъ усилій, силиться. Нащо, про що тобі над цим чуприну гріть? Г. Арт. (О. 1861. III. 112). Гріти гадю́ку за па́зухою. Отогрѣть змѣю на груди, приласкать неблагодарнаго. Ном.

5) Грі́ти наді́ю. Поддерживать надежду въ комъ. Нехай радіє, поки надію серце гріє. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 328.