ГРЕБІНЬ

ГРЕ́БІНЬ, беня, ч.

1. Високий дерев’яний стояк із зубцями, на які насаджується пряжа при ручному прядінні. День у день вона вставала вдосвіта, сідала з наймичками за гребінь прясти (Н.-Лев., III, 1956, 86); Соломія склала гребінь, днище, відтягувала в куток прядку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 392).

2. Те саме, що гребіне́ць 1. В цих сінцях панотець вийняв гребінь із кишені, розчесався, обітер чоботи полою (Свидн., Люборацькі, 1955, 24); Мати розчісувала гребенем волосся Остапа й плакала (Довж., І, 1958, 222).

3. Довгастий зубчастий м’ясистий наріст на голові деяких птахів. Здоровенний півень в порваним гребенем, з розбитою головою лежав, одкидавши ноги (Мирний, І, 1954, 237).

4. Верхній край, верхня частина, вершина чого-небудь (гори, стіни, насипу і т. ін.).Вони обоє позлізали з коней і, стоячи на.. гребені гори, гляділи одно на одно (Фр., VI, 1951, 62); Над школою в гребені осокорів велично підводився повний місяць (Гур., Осок. друзі, 1946, 27); Для захисту овочів від дощу гребінь кагата слід.. вкрити соломою (Колг. Укр., 9, 1956, 42); // Вершина хвилі. А навкруги викидалися срібні із моря дельфіни І розбивали хвостами гребені хвиль (Зеров, Вибр., 1966, 257); Море ще не заспокоїлось, здіймалися великі хвилі, але на їхніх гребенях уже не було білого шумовиння (Донч., III, 1956, 216); // Верхнє ребро двосхилого даху; коньок. Мов чорногуз, маячив [Зарічний] на високому гребені даху (Баш, Надія, 1960, 109).

5. Вузька грядка землі, що нагортається плугом чи підгортальником. — Під буряк, як грядка, повинна бути рілля! Щоб корінь ішов углиб. На гребінь кладіть мені скибу, не перевертайте (Горд., II, 1959, 278).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 162.

Гре́бінь, ня, м.

1) Прядильный гребень. Чуб. VII. 409. Вас. 200. Позичила веретено, гребінь, днище, прийшла додому і давай прясти. Рудч. Ск. І. 178.

2) Гребенка, гребешокъ. То йому так потрібно, як лисому гребінь, сліпому дзеркало. Ном.

3) Доска съ зубьями, составляющая часть каблука. См. Каблук 2. Шух. І. 228.

4) Подобная гребню часть решітки. См. Решітка 5. Шух. І. 167. У Вх. Зн. = Решітка 5.

5) Гребень, верхняя грань вещи, стоячая полоса, напр.: гребень на крышѣ. (Залюбов.). Шух. І. 91, 117. Клуню покриєш стару, та на коморі гребінь виложиш. О. 1862. IX. 7. Гребень горы или подобнаго ей возвышенія. З того боку — провалля і з сього боку провалля, а по середині гребінь. Грин. II. 59. Гребень волны. Од берега до берега на Дніпрі появився білий гребінь, неначе біла грива величезного коня. Левиц. Пов. 351. 5) Украшеніе на нижней части мѣдной курительной трубки. Шух. І. 276.

6) Гребешокъ на головѣ птицъ. Ум. Гребіне́ць, гребінчик. Ув. Гребіни́ще. Бери, милий, днище й гребінище. Чуб. V. 1074.

7) Родъ орнамента на писанкѣ. МУЕ. І. 190.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 323.

гре́бінь —

1) (зменшено-пестливі — гребіне́ць, гребі́нчик, збільше­не — гребіни́ще) високий дерев’я­ний стояк із зубцями, на які наса­джують пряжу при ручному пря­дінні. Позичила веретено, гребінь, днище, прийшла додому й давай пряс­ти (казка); Бери, милий, днище й гребінище (П. Чубинський);

2) = гребі́нка 1. То йому так потрібно, як лисому гребінь, сліпому дзеркало (М. Номис);

3) довгастий зубчас­тий м’ясистий наріст на голові де­яких птахів. Здоровенний півень з порваним гребенем, з розбитою го­ловою лежав, одкидавши ноги (Па­нас Мирний);

4) різновид народ­ного орнаменту на писанці;

5) гре­бінце́ва кера́міка — кераміка, орна­ментована відтисками гребеня.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 153-154.