ГОРЕ

ГО́РЕ, я, с.

1. Душевні переживання, печаль, смуток; протилежне радість. От у такім горі вернулася [Оксана] додому, ледве-ледве дійшла… (Кв.-Осн., II, 1956, 433); В безмовному горі вийняла [Галя] з-під свитини сховану на грудях червону тканину — на прапор (Мик., І, 1957, 323).

◊ Топи́ти го́ре — тамувати, приглушувати важкі почуття, думки. Пива він не любив і топив своє горе в абстрактних розмовах про беззахисність людського кохання (Перв., Материн.. хліб, 1960, 119); Уби́тий го́рем — пригнічений, охоплений великим смутком, печаллю. Глянув сюди, на рахівника, вагаючись. Далі ступив до нього, до столу. Аж шапкою піт витер з обличчя. І зразу ж убитий горем, — ну, що його робити? Хоч би, сказати, винуватий був! (Головко, І, 1957, 323).

2. Обставини, події, що викликають страждання; біда, лихо, нещастя; протилежне щастя. — Коли б часом не сталося тобі якого горя (Н.-Лев., III, 1956, 276); Юнак розкривсь як квітка і почав розповідати — про своє велике горе, про гірку несправедливість (Тич., II, 1957, 19); * Образно. За синім морем ходить горе, І я із ним виходжу в бій! (Мал., За.. морем, 1950, 40); * У порівн. І чорна, мов те горе, була її коса (Л. Укр., І, 1951, 410); // у знач. присудк. сл. Погано, біда кому-, чому-небудь; з кимось, чимось. А сестри! Сестри! Горе вам, Мої голубки молодії (Шевч., II, 1953, 230); Та горе тим, хто зброю потайну Ховаючи, як злодій, під полою, Дерзне ступити на мости священні! (Рильський, 1,1956, 336); — Чисте горе мені з баришнею.. Отак, як бачите, день у день, одно чисть, одно витріпуй! (Л. Укр., III, 1952, 603); — Горе нам з тими заробітками, — сказала зітхнувши Паляничиха і пішла е хату спати (Н.-Лев., II, 1956, 37); // у знач. виг. Уживається при вираженні душевних страждань, викликаних бідою, лихом і т. ін. [Міріам (падає навколішки): ] О, горе!Впала вже на мене кара, і вже її ніхто не здійме з мене! (Л. Укр., II, 1951, 112); Похита [мати] тихо головою: Ой горе, горе! І знов упаде на заломлені руки (Головко, II, 1957, 168).

◊ Ви́пити (ковтну́ти) го́ря — перенести багато труднощів, лиха, біди. Випив горя [Київ] доволі, не скорився хижаку: щоб звільнитись із неволі, став на боротьбу важку (Тич., Комунізму далі.., 1961, 48); Го́ре (біда́ і т. ін.) гне кого див. гну́ти; 3 го́рем попола́м — з великими труднощами; ледве. В минулому тижні з горем пополам засіяв Василь свою нивку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 21); І го́ря ма́ло кому — про відсутність турботи з приводу чого-небудь, про байдужість, неувагу до чогось. [Мар’яна:] От і тепер — усяка б дівка побоялась прийти сюди ніччю одна, а мені і горя мало (Вас.. III, 1960, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 128.

Го́ре, ря, с.

1) Горе, печаль, горесть. Іде дівчина до хати, несе своє горе. Шевч. 276.

2) Горе, несчастіе. З щастя та з горя скувалася доля. Ном. № 1725. На го́ре йде́ться, пішло́. Пошло на несчастіе. Живе́, го́ря прикупи́вши. Плоховато живетъ. Ном. № 7506. Ум. Го́ренько, го́речко.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 311.