ГОДУВАТИ

ГОДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.

1. Давати кому-небудь їжу. Годують нас дуже добре, смачне все і свіже і гарно подане (Коцюб., III, 1956, 332); Знедолена ходила [Катерина] між людьми, під тином в Старосіллі ночувала і, змоченим гарячими слізьми, черствим шматком Івася годувала (Гонч., Вибр., 1959, 57); * Образно. Сава не шкодуючи годував паровоз дровами (Донч., І, 1956,495); // Давати корм тваринам, птахам і т. ін. — Чим же ти свого коня будеш годувати? — спитав дід. — Сіном, вівсом (Мирний, І, 1954, 169); Годували тварин тричі на день (Соц. твар., 1, 1956, 24); // Давати дитині грудь. Закривши хусткою груди, вона почала годувати дитину (Кучер, Чорноморці, 1956, 156).

2. Утримувати кого-небудь. — Посватав!.. — шипіла вона з кривим усміхом. — Буде годувати чужі діти и жінку-нетіпаху… (Коцюб., 1, 1955, 30); На фермі батько Джіма Служив багатію, Робив роботу чорну, Щоб годувать сім’ю (Мур., Піонер. слово, 1951, 7).

3. перен. Бути джерелом засобів до існування. Не стало.. розкішних кущів [винограду], з якими зв’язано стільки спогадів, які годували його життя ціле.., не стало шматка хліба… (Коцюб., 1, 1955, 227); Хоч яка дорога цвинтарна земля, та годує вона тільки гробаря (Стельмах, Хліб… 1959, 9).

◊ Годува́ти во́ші (ну́жу) — жити, перебувати у важких умовах, у злиднях. — Жило б старе луб’я, коли.. не голодне й не холодне. Так ні! Ще й кирпу гне… мов їй гірше тепер, ніж тоді, як нужу годувала!.. (Мирний, II, 1954, 285); — Йди, значить, і воюй за пана, іди, значить, воші в окопах годуй (Ю. Янов., V, 1959, 159); Годува́ти ра́ків — про утопленого. — Десь тепер наш котигорошок з турком бесідує, — обізвалась Соломія. — Як не годує раків дунайських, — кинув Остап (Коцюб., 1, 1955, 352); Хлі́бом (ме́дом) не году́й — про пристрасть до чого-небудь. Його хлібом не годуй, а пусти на футбол, то одразу про все на світі й забуде (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 104.

Годувати, дую, єш, гл.

1) Кормить. Багач ся дивує, чим убогий діти годує. Ном. № 1606. Вовка ноги годують. Ном. № 7207.

2) Пропитывать, вскармливать. Тяжко дітей годувати у безверхій хаті. Шевч. 99. Не на теє, козаченьку, дочку годувала, щоб з тобою пройдисвітом гуляти пускала. Н. п.

3) Откармливать. Годують на сало. Рудч. Ск. І. 71.

4) Пребывать, проживать въ теченіе года. Ном. № 10392.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 298.