ГАЛУН

ГАЛУ́Н¹, а́, ч., тільки одн. Тасьма, вишита золотими або срібними нитками, яку пов’язують на що-небудь, нашивають на одяг і т. ін. Біля одного із стовпів стояв прапор чинбарів. Це був високий держак, оббитий зеленим шовком і перев’язаний золотим галуном (Тулуб, Людолови, І, 1957, 366); // тільки мн. Нашивки з цієї тасьми (перев. на форменому одязі). Нетерпляче стежив [Аркадій Петрович], як біг Совка через подвір’я в своїй синій з галунами лівреї (Коцюб., II, 1955, 383); Михайло Васильович Соя прийшов у мундирі почесного гірника, — галуни блищали на рукавах і на стоячому комірі (Ткач, Плем’я.., 1961, 277).

ГАЛУ́Н², у́, ч. Подвійна сірчанокисла сіль алюмінію, хрому, заліза і якого-небудь лужного металу або амонію; застосовується в техніці і як дезинфікуючий засіб. Типовим прикладом ізоморфних речовин можуть служити різні галуни — подвійні солі сірчаної кислоти (Заг. хімія, 1955, 144); Ланка за літо.. обібрала з кожного листка гусінь, двічі обмила кожен листок — раз милом, вдруге галуном (Ю. Янов., V, 1959, 146).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 22.

Галун, ну, м. Квасцы. Нате і мій галун до церкви. Ном. № 6434. Ум. Галунець, галунчик. Аф. 354.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 268.