ВІДШІПТУВАТИ

ВІДШІ́ПТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДШЕПТА́ТИ, епчу́, е́пчеш, док., перех., заст. Лікувати шептанням; замовляти (в 2 знач.). Настя — пробі бігти до знахарки, щоб вмила або злизала; ..або нехай переполох вилива, або трясцю відшіптує (Кв.-Осн., II, 1956, 81); Марно відшіптувала немовля стара баба Палажка (Тулуб, Людолови, II, 1957, 407); Уже і так пополякали, Насилу баби одшептали (Котл., І, 1952, 110); [Василь:] Посилали мене мати до ворожки, щоб відшептала від Домахи… (Кроп., II, 1958, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 664.

Відшіптувати, тую, єш, сов. в. відшепта́ти, чу́, чеш, гл. Затоваривать, заговорить болѣзнь (шептаньемъ). Полетів він світ за очі у садки відшіптувать головоньку і боки. Гліб. Умів і трясцю відшептати. Котл. Ен. II. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 235.