ВІДЧАХУВАТИСЯ

ВІДЧА́ХУВАТИСЯ, ується, недок., ВІДЧАХНУ́ТИСЯ, не́ться, док. Відламуватися, відокремлюватися від стовбура (про гілки). Обвисаючи, відчахувалося від дерев крислате, товсте гілля (Коз., Сальвія, 1959, 194); Щоб вона [гілка] не відчахнулася під вагою фруктів, Бондаренчиха підперла її дубовою розсохою (Сенч., Опов., 1959, 30); // перен., розм. Відходити від когось, залишати когось. Після того, як одчахнувся од султана кримський хан, слобожани почали селитись по степах (Стор., І, 1957, 176); Степан відчахнувся від Пріськи, а вона зненавиділа його, як зрадника (Л. Янов., І, 1959, 282).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 660.