ВІДСТОЮВАТИ

ВІДСТО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДСТОЯ́ТИ, ою́, ої́ш, док., перех. 1. Простоювати на ногах певний час, виконуючи якусь роботу. Відстояти вахту; // Стоячи, бути присутнім до кінця чого-небудь. Побравсь [Павло] до церкви, одстояв службу (Вовчок. І, 1955, 164).

Відстоя́ти но́ги — втомити ноги довгим стоянням. — Сідайте, бо ноги відстоїте (Барв., Опов.., 1902, 215).

2. рідко. Те саме, що захища́ти; обороняти. Вона із зброєю в руках відстоюватиме честь і незалежність своєї Батьківщини (Кучер, Чорноморці, 1956, 119); Дівчата були ще раді, що парубки з ними, — ..чи п’яне попадеться, чи собака кинеться — є кому одстояти й оборонити (Мирний, III, 1954, 43); Хвала народові, що мужніми грудьми від орд нападницьких Країну Рад відстояв (Рильський, І, 1956, 165); // Боротися за збереження чого-небудь. Один тільки пролетаріат відстоює в наші дні справжню свободу націй.. (Ленін, 19, 1950, 69); Радянський народ не боїться погроз, впевнено відстоює мир (Літ. газ., 9.V 1951, 4); // Доводити правильність чого-небудь. Молодь гаряче почала обстоювати нові методи роботи (Коп., Вибр., 1948, 106); Хоч я й одстояв половину статті, зате цікавіша половина пропала (Коцюб., III, 1956, 167).

3. спец. Залишаючи рідину в нерухомому стані, надавати можливість частинкам речовини осідати на дно посудини, резервуару тощо.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 642.

Відстоювати, стоюю, єш, сов. в. відстояти, стою, їш, гл.

1) Простаивать, простоять. Побравсь до церкви, одстояв службу. МВ. (О. 1862. І. 91).

2) Відстояти ноги. Отъ долгаго стоянія получить отекъ ногъ. Левиц. І. 147. Сідайте, бо ноги відстоїте. Г. Барв. 215.

3) Отстаивать, отстоять, защищать, защитить. Я оце вас усе одстоював. Мир. Пов. І. 141.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 230.