ВІДСТАВАТИ

ВІДСТАВА́ТИ, аю́, ає́ш, недок., ВІДСТА́ТИ, а́ну, а́неш, док. 1. Відділятися, відпадати від чого-небудь. Дівчата ходили од однієї матерії до другої,.. слинили крадькома й терли в пальцях, щоб спробувати, чи не одстає фарба (Н.-Лев., II, 1956, 45); Кора лупалася і відставала сама від голих стовбурів дерев (Фр., VIII, 1952, 239); Місять доти, поки тісто не відставатиме від рук і стінок посудини (Укр. страви, 1957, 301); Вніс милий дубового сала, Як помазав спину, аж шкура одстала (Чуб., V, 1875, 406); Галіфе в багнюці. Підошва на однім чоботі відстала… (Гончар, III, 1959, 140).

2. перен., розм. Припиняти стосунки, втрачати зв’язок з ким-небудь; відходити від кого-небудь. Наші дівки недовго відставали й цуралися цілої компанії (Кобр., Вибр., 1954, 126); Пора вже дівчині, що виросла для шлюбу, Від нені відставать (Зеров, Вибр., 1966, 270); Він, ще оженившись, послухав жінки, од мужицтва одстав, а збивався трошки на купецький лад (Кв.-Осн., II, 1956, 254); * Образно. Од одного берега відстав, та до другого не пристав (Укр.. присл.., 1955, 230).

3. перен., розм. Переставати докучати. Корнюша не відставав. Став дорікати, що так товариші не роблять, товариші допомагають один одному (Головко, II, 1957, 251); Не похвалися — мати б нічого не знала, не клопоталася, а тепер не одстане, одно товктиме: не ходи (Мирний, IV, 1955, 289); [Верба:] Не відстану від вас, згоджуйтесь (Корн., II, 1955, 269).

4. Рухаючись повільніше, ніж інші, залишатися позаду; приставати. У селі люди почали відставати від гурту, громадка меншала (Л. Укр., III, 1952, 562); Бачачи, що він одстає від оленя, вовк злісно клацнув зубами (Трубл., I, 1955, 192); Жаль, що пошта польова Десь від нас відстала (Мал., II, 1956, 188); // перев. док. Вийшовши тимчасово з поїзда, машини тощо, не встигнути повернутися вчасно. Храпков не встиг одягтися й від цього поїзда відстав (Ле, Міжгір’я, 1953, 359).

5. перен. Робити, виконувати що-небудь повільніше за інших; не встигати за ким-небудь. У травні цех відставав, але в червні підтягнулися і загалом за три місяці план виконали на сто процентів (Хижняк, Невгамовна, 1961, 7); Учення моє добре йде, деякі учениці, що поступили разом зо мною, одстали од мене (Л. Укр., V, 1956, 134).

Не [хоті́ти] відстава́ти (відста́ти) від кого — старатися (намагатися) робити те ж саме, що й інші. Солодкий не відставав од товариша і замовив собі однакові чоботи на дорогу (Вовчок, Вибр., 1937, 114); [Трохим:] Питався його, мамо, просив, щоб узяв мене з собою: будемо, кажу, укупі робити, як ти, так і я, не відстану від тебе (Кв.-Осн., II, 1956, 401).

6. Розвиваючись повільніше, бути на нижчому рівні розвитку порівняно з іншими. Наша проза, принаймні в її окремих найбільш розроблених жанрах, в основному не відстає від поезії (Вітч., 5, 1956, 137); Відстати в розвитку; // Переставати відповідати вимогам часу, життя. — Я одстала од моди, од віку, од прогресу (Н.-Лев., IV, 1956, 243); В чомусь він відстав,.. чогось не розуміє, в чомусь ти з ним не згодна (Гончар, Тронка, 1963, 265).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 640.

Відставати, таю, єш, сов. в. відстати, тану, неш, гл.

1) Отставать, отстать. А того я (зозуля) кую, що від вас відстаю, мої чорні галочки. Мет. 152. Од одного берега одстав, та до другого не пристав. Ном. № 7636.

2) Отставать, отстать, отдѣлиться, отклеиться. Як помазав спину, — аж шкура одстала. Чуб. V. 406.

3) Від журботи відстати. Отдохнуть отъ заботъ, печали. Нехай (чоловік-п’яниця) спить, нехай лежить, та нехай не встане. Нехай твоя бідна головонька од журботи одстане. Чуб. V. 624.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 229.