ВІДРІЗУВАТИ

ВІДРІ́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДРІ́ЗАТИ, і́жу, і́жеш, док. 1. перех. Ріжучи, відокремлювати частину від цілого. Пани все їм снились. Із рогами і хвостами Одрізують косу (Шевч., І, 1951, 539); Поли одрізуй, та плечі латай (Номис, 1864, № 1545); Він сів за стіл, відрізав скибку хліба і грубо посолив її (Коцюб., І, 1955, 28); Під загальний регіт знаменитий вегетаріанець відрізав малесенький шматочок м’яса (Моє життя в мист., 1955. 150); * У порівн. — Спасибі, мамо! Я не п’ю, — сказала Онися швидко й голосно, як одрізала (Н.-Лев., III, 1956, 18); // перен. Розмиваючи водою, відокремлювати частину суші. Прут з кожною новою повінню підмивав і підмивав береги півострівця, доки однієї особливо водянистої весни зовсім не відрізав прибережну частину від материка (Вільде, Сестри… 1958, 221).

◊ Сім раз одмі́р (примі́р), а раз відрі́ж — тільки обдумавши добре, починай діяти. [Огнєв:] Раніше зважувати, а потім дерзати.., що відповідає — сім раз примір, а раз відріж (Корн., II, 1955, 21); Як (мов, на́че і т. ін.) [ноже́м] відрі́зав (відрі́зало) — про раптове припинення чогось. — Я візьми, дурний, та й покажи [листа] на сході.. З того часу — як одрізало. Ні одного не получав (Головко, II, 1957, 20).

2. перех. Відділяти, відокремлювати межею частину земельної ділянки, наділяючи нею кого-небудь. — А що, Лавріне, — сказав Карпо, — розділим тепер грунт пополовині, а то батько одрізав мені городу, неначе вкрав (Н.-Лев., II, 1956, 354); // Забирати в когось частину земельної ділянки, привласнюючи її. — Так вісімдесят десятин відрізав [пан]? — дивується і обурюється отець Вікентій (Стельмах, І, 1962, 272).

3. перех. Перетинати кому-небудь дорогу. Із-посеред кукурудзи вихилилася кремезна, плечиста постава господаря і відрізала братам відворот (Фр., VI, 1951, 144); Вже одрізали танкісти Шлях на захід ворогам. (Мас., Побратими, 1950, 82); // Позбавляти зв’язку з ким-, чим-небудь. Сипав сніг і врешті засипав яму. Засипав дороги, засипав ліси, долини і Алму… Від всього світа відрізав… (Коцюб., ІІ, 1955, 116); Важкі двері м’яко зачинились, відрізавши Гурія Степановича від командного пункту з його хвилюваннями й тривогами (Собко, Срібний корабель, 1961, 126).

4. тільки док., неперех., перен. Різко й коротко відповісти. [Наталка:] Возному так одрізала, що мусить одчепитися (Котл., II, 1953, 19); — Чого ти людей бунтуєш? — То ви їх бунтуєте, а не я! — одрізав Чіпка [становому) (Мирний, II, 1954, 283); — Прошу вас запам’ятати, — відрізала дівчина, — що зустріч з вами анітрохи не радує мене (Собко, Стадіон, 1954, 258).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 630.

Відрізувати, зую, єш, сов. в. відрізати, жу, жеш, гл.

1) Отрѣзывать, отрѣзать. Я з Степанидою йому дві сорочки відрізали. Г. Барв. 98. Поли одрізуй та плечі латай. Ном. № 1545. Як різцем одрізало. Ном. № 1838. Як одрізано. Нѣтъ какъ нѣтъ. То було що дня вчащає, а тепер і не побачиш: як одрізано.

2) Только сов. в. Рѣзко отвѣтить, рѣзко отказать. Возному так одрізала, що мусить одчепиться. Котл. Н. П. 367.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 226.