ВІДРИГУВАТИСЯ

ВІДРИ́ГУВАТИСЯ, ується і ВІДРИГА́ТИСЯ, а́ється, недок., ВІДРИГНУ́ТИСЯ, не́ться, док. 1. Виділятися в рот із стравоходу, шлунка (про їжу, повітря). Наповнивши перші відділи шлунка, корова лягає відпочивати. У цей час їжа окремими грудками відригується з шлунка назад у рот, де добре пережовується (Зоол., 1957, 170); Так хтось згадав, що вчорашній борщ відригнувся (Номис, 1864, № 369); * Образно. О горе! Сей шепіт не то що не вспокоїв його, але, навпаки, відригнувся в душі як безконечна гіркість (Фр., II, 1950, 276).

2. перен. розм. Відбиватися певним чином за заподіяне кому-небудь зло. Відригнулись і самому судді бублички, що тільки їх пхав у пельку, а хто страждав, так він того й знати не хотів (Кв.-Осн., II, 1956, 304).

◊ Ли́хом відригне́ться (відригну́ться) — відіб’ється (відіб’ються) лихом. Чи глипне жінка на тебе. Чи гарна дівка усміхнеться, ..Жахайсь, бо лихом одригнеться! (Пісні та романси.., ІІ, 1956, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 629.