ВІДНОГА

ВІДНО́ГА, и, ж. 1. Відгалуження гори. Дорога веде вже через останні відноги гір (Фр., V, 1951, 7); Між лісистими відногами далеких Карпатських гір вигинається та мерехтить свіжа й прозора ріка (Ю. Янов., IV, 1959, 67).

2. розм. Відгалуження стовбура дерева, дороги, ріки тощо. Дуб був високий, а на дубі три одноги були (Сл. Гр.); Сіра дорога проходила повз дерево і ділилася на три відноги (Оп., Іду.., 1958, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 612.

Віднога, ги, ж.

1) Каждая часть развѣтвленія (дороги, древеснаго ствола). Дорога вилами росходиться: та віднога, що на гору, йде в город…, а друга йде долиною. Св. Л. 215. Дуб був високий, а на дубі три одноги були. КС. 1883. I. 57.

2) Рукавъ рѣки. Желех.

3) Отрогъ горы. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 221.