ВІДМІТАТИ

ВІДМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДМЕСТИ́, ету́, ете́ш; мин. ч. відмі́в, мела́, ло́; мн. відмели́; док., перех. 1. Мести що-небудь від чогось. — В нас сьогодні так, неначеб мало щось велике статися, — сказала одна з домашніх дівчат, відмітаючи сьогодні вже вдруге сніг з-під дому (Коб., III, 1956, 386).

2. перен. Відкидати. Всяка криза відкидає умовне, зриває зовнішні оболонки, відмітає віджиле, розкриває більш глибокі пружини і сили (Ленін, 22, 1950, 328); Народе! Подвигам межі й кінця немає. Які являєш ти, відмівши тлін і прах (Рильський, Сад.., 1955, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 607.

Відмітати, таю, єш, сов. в. відмести, ту, теш, гл.

1) Отметать, отмести.

2) Отбрасывать, отбросить. Що відмітаємо в час літній ногами, тоє з охотою б взімі і руками. Ном. № 559.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 220.