ВІДМАГАТИСЯ

ВІДМАГА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДМОГТИ́СЯ, о́жуся, о́жешся; мин. ч. відмі́гся, могла́ся, ло́ся; док. 1. Відмовлятися від якоїсь дії, думки; не погоджуватися з чим-небудь. А проте все-таки не одмагаюся, що літературне діло — наше перше діло (Мирний, V, 1955, 358); Зоня довго відмагалася, потім згодилася так говорити (Л. Укр., III, 1952, 656); — Стала я відмагатися, а він і слухати не хоче, вже тягне з зятем лантухи десь із-за хліва (Гончар, Таврія.., 1957, 439); Як прийшов час іти до Грицька на читання, почулася, що не може йти.. Одмоглася тим, що болить голова, і лишилася вдома (Гр., II, 1963, 399); — Петро Іванович казав, що його зараз одвезуть [у лікарню].., — спробував одмогтися лікар (Л. Янов., І, 1959, 110); // Чинити опір комусь. Леонід все міцніше притискав до себе дівчину, і вона, не одмагаючись, тепло линула до його плеча (Гончар, Земля.., 1947, 70).

2. Позбуватися кого-, чого-небудь. Він од усякої кари відможеться, як оте прокаже (Барв., Опов.., 1902, 335).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 604.

Відмагатися, гаюся, єшся, сов. в. відмогтися, можуся, жешся, гл.

1) Отговариваться, отговориться, отказываться, отказаться. ХС. VII. 420. Як уже там царівна не облагалась, шо не робила, — треба їй за, його йти. Мнж. 29. Черт йти меншому на сторожу, — той одмагається. Мнж. 22.

2) Отдѣлываться, отдѣлаться, избавляться, избавиться. Слухайся мене, то, може, од батька одможешся. Рудч. Ск. II. 118. Він од усякої кари відможеться, як оте прокаже. Г. Барв. 335.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 218.