ВІДКОЛЮВАТИ

ВІДКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДКОЛО́ТИ, олю́, о́леш, док., перех. 1. Б’ючи по чомусь або об що-небудь, колючи, відділяти, відбивати щось від чого-небудь. Однією рукою я відколюю зразки породи і кладу їх у мішечки, прикріплені до пояса (Веч. Київ, 23. IX 1957, 4); Більше не бурили перфораторами і не висаджували породу вибухівкою.. Тепер тільки довбали і викочували, відтягали та відносили вбік важкі бути, які вдавалося відколоти (Ткач, Плем’я.., 1961, 116).

2. перен. Змушувати відокремитися, відійти від кого-, чого-небудь; відділяти. Імперіалізм має тенденцію і серед робітників виділити привілейовані розряди і відколоти їх від широкої маси пролетаріату (Ленін, 22, 1950, 262); Два інших "яструбки" сильним маневром відкололи парочку фашистських стерв’ятників і почали їх ганяти (Ю. Янов., І, 1958, 273).

3. Знімати що-небудь приколене. І така красива була камея на ній, що рука її піднявшись до грудей, щоб відколоти цю прикрасу, сама собою спинилася напівдорозі (Шовк., Інженери, 1956, 439).

4. перен., розм. Говорити що-небудь несподіване, незвичайне, недоречне тощо. Партизани реготалися й одколювали на адресу ігумені .. дотепи (Мик., II, 1957, 353).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 593.

Відколювати, люю, єш, сов. в. відколоти, лю, лиш, гл. Откалывать, отколоть, отщепливать, отщепить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 215.