ВІДДІЛЯТИ

ВІДДІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВІДДІ́ЛЮВАТИ,юю, юєш.ме док., ВІДДІЛИ́ТИ, ілю́, і́лиш, док., перех. 1. Розділяючи, відгороджувати від чого-небудь. Відділити частину кімнати перегородкою; // Розділяти, відмежовувати собою; бути межею, перепоною між чим-, ким-небудь. Високий частокіл йшов од самих воріт до дому і одділяв широкий чистий двір од садка (Н.-Лев., II, 1956, 38); Потік відділював його [обійстя Беркутів] від гостинця (Фр., VI, 1951, 28); Із-за завіси, що відділяє кімнату од естради, доносяться звуки симфонічного оркестру (Коч., II, 1956, 119); Несказанно ніжною смугою відділив [світанок] сині сніги від синього неба (Стельмах, Хліб.., 1959, 81); // Розділяти, відмежовувати (про певний проміжок часу, період). Одна тільки хвиля одділяла минуле од того, що сталось, а здавалось, що проминула вічність (Коцюб., II, 1955, 100); Понад 100 років відділяють нас від тих часів, коли жив і боровся Пушкін (Літ. газ., 9.VI 1949, 1).

2. Брати яку-небудь частину від цілого. Панночка відділяла пасмо свого чудового чорного волосся, навивала його на щипці (Л. Укр., III, 1952, 603); // Відокремлювати когось, щось від кого-, чого-небудь. — Та щоб ото моїх діточок, бідненьких, маленьких немовляточок од рідної матері відділяли..?! (Вишня, І, 1956, 291); І злому Трої супостату Макітру одділив [Низ] од плеч [плечей] (Котл., І, 1952, 225); Але треба спершу розсортувати виграш, відділити срібло від міді (Гончар, Таврія.., 1957, 49); // Своєю поведінкою відстороняти себе від когось; відчу́жувати. Неля ніколи не відділяла себе від сестер і матері, їх доля була і її долею (Вільде, Сестри.., 1958, 354).

3. від чого, перен. Позбавляти зв’язку з чимсь; відривати. Не відділяймо слова від діла… (Коцюб., І, 1955, 170); Шевченко, не міг відділяти поезії від життя, а, навпаки, брав їх у нерозривній взаємодії (Тич., III, 1957, 123).

4. Виділяти кому-небудь якусь частину із спільного господарства, майна для окремого господарювання. — Відділяй мене, батьку! Я сам по собі хочу бути хазяїном (Кв.-Осн., VI, 1957, 673); — По моїй смерті, як дівкам лучаться [трапляться] люди, віддавай їх та й відділюй їм пайки (Март., Тв., 1954, 85); — Ти скажи їм, Йосипе, щоб вони [батьки] одділили Якова… (Мирний, IV, 1955, 52); — Казали — перед самою війною дід-покійник відділив мого батька, справив на власне господарство (Збан., Єдина, 1959, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 581.

Відділяти, ля́ю, єш, сов. в. відділити, лю, лиш, гл. Отдѣлять, отдѣлить; удѣлять, удѣлить. Одділи маненьку часточку землі на моє ім’я. Чуб. І. 143. Одділив йому половину царства. Рудч. Ск. II. 75.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 211.