ВІДГОВОРЮВАТИ

ВІДГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш, рідко ВІДГОВОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДГОВОРИ́ТИ, орю́, о́риш, док.. перех., розм. 1. Те саме, що відмовля́ти 3. Дві молодиці.. сіли біля печі і пильнували, щоб ніхто й не підходив, і не дививсь пильно на піч, а коли що, так зараз і відговорювали (Кв.-Осн., II, 1956, 302); — Хто ж і порадить сироту, — одказують старі козачки, —як не ми? Се б нам од бога гріх був великий, коли б її не одговоряли од сього лиха (Вовчок, І, 1955, 25); Я їх [письменників-початківців] ніколи не розчаровую, ніколи не одговорюю (Тич., III, 1957, 450); Ще в Києві він обстоював те, що їхати до Харкова всім з їхньої делегації ніяк не слід. Гайовий не поділяв його побоювань. Гайового підтримав Савчук. І таки одговорили (Головко, II, 1957, 430).

2. тільки док., рідко. Проговорити певний час. Відговорити годину.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 570.

Відговорювати, рюю, єш, відговоря́ти, ря́ю, єш, сов. в. відговорити, рю, риш, гл. Отговаривать, отговорить. Як став одговорувать, так одговорив. Рудч. Ск. II. 74.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 209.