ВІДВЕРТАТИ

ВІДВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВЕРНУ́ТИ, ерну́, е́рнеш, док., перех. 1. Повертати, відводити що-небудь убік від кого-, чого-небудь. Лице його було зле, очі грізні, похмурі. Він одвертав їх і від жінки, і від дитини (Мирний, І, 1954, 307); Піонери відвертали свої обличчя, затуляли їх долонями (Донч., VI, 1957, 73); Та жовнір жовніром, ..як відвернув руку, як загатив у зуби (Стеф., І, 1949, 250); // Спрямовувати в інший бік. Еол молебнем вдовольнився І вітрів зараз одвернув (Котл., І, 1952, 163); * Образно. Нас відвернути З шляху нового ніщо не зможе (Гірник, Друзі.., 1953, 5).

◊ Відверта́ти но́са (ніс) — виявляти до кого-, чого-небудь неувагу, погорду, байдужість. Вони були делікатніші до діда, ніж у Кам’янці чи Вінниці, не відвертали носа від його свити (Стельмах, І, 1962, 404).

2. розм. Відвалювати або зсувати що-небудь убік. Одвернув камінь (Сл. Гр.); // Відрізуючи, відкидати вбік (скибу під час оранки тощо). Краще б.. піти гуртом на.. поле, пустить по ньому плуг. Побачити швидше, як він крає незміряні ниви, одверта скибу (Коцюб., II, 1955, 77); — Годі! — крикне мов опарений, — годі орати! — Як годі? — каже чоловік. — Дві скиби тільки одвернути, та й упруг (Барв., Опов.., 1902, 198); Він.. відвернув великий, крихкий ком’ях землі (Мик., II, 1957, 352).

3. Відгинати край або кінець чого-небудь; відгортати. Покрила ним [одіялом] зразу всю постелю, ще й один бік загорнула, щоб зручно було за нього взятися та одвернути (Мирний, IV, 1955, 355); Архип миттю одвернув полу короткої кавалерійської бекеші і.. витяг звідти чималу паку якихсь паперів (Епік, Тв., 1958, 436).

4. перен. Запобігати чомусь, усувати (біду, небезпеку і т. ін.). Мов лопатою хто гріб до двора достатки всякі, а нещастя відвертав (Фр., XI, 1952, 233); Чиї ж це руки одвертають пором від неминучої загибелі? (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 60); [Кассандра:] Ох, якби тільки можна, то я б сама те горе одвернула! (Л. Укр., II, 1951, 260); Боротьба, яку ведуть тепер Радянський Союз і всі миролюбні сили, має своїм завданням відвернути нову світову війну (Ком. Укр., 3, 1961, 48); // розм., заст. Чаклуванням усувати (хворобу, лихо тощо). Він ходив до ворожки, та одвертала, не помогло (Коцюб., II, 1955, 343); Та [Домніка] мала примівкою [заклинанням] відвернути слабість і смуток від сина (Коб., II, 1956, 110).

5. перен. Спрямовувати чиюсь діяльність, увагу тощо в інший бік від чого-небудь. Просити грошей у батьків ми не наважувались, — вони могли б бути невдоволені з нашої витівки, яка нібито відвертає нас від навчання (Моє життя в мист., 1955, 22); Думки про Мар’ю на який час одвернули її від міста (Мирний, III, 1954, 115); // Викликати бажання, намір відмовитися від чогось, не робити чого-небудь. Коли він вирішив, то марна річ намагатися відвернути його від прийнятого рішення (Собко, Серце, 1952, 21).

◊ Відверта́ти (відверну́ти) ува́гу — спрямовувати увагу на щось інше. Сподівання на чудо відвертали увагу людини від активної діяльності і робили її рабою зовнішніх обставин (Наука.., 10, 1958, 50); Якби хоч жестом відвернув від дум важких увагу, можливо б другові вернув душевну рівновагу (Дор., Три богатирі, 1959, 71).

6. перен. Відштовхувати від себе своєю поведінкою, виглядом і т. ін. Оця Марта така некрасива, що, здається, кожного б повинна одвертати від себе, а проте вона не то що не одвертала, а завжди кожному кидалася [впадала] в очі (Мирний, IV, 1955, 337); В цьому балеті був ні до ладу ні до прикладу вставлений номер танців, який ми проходили з учителем. Це вже пахло уроком і через те відвертало (Моє життя в мист., 1955, 21); // Викликати негативні почуття до кого-небудь. — Не любить тебе твій Яків — причарували його до себе злії люди, одвернули його од твого серця!.. (Стор., І, 1957, 23); Не було сили Лукина від Маланки відвернути (Кобр., Вибр., 1954, 193).

◊ Відверну́ти се́рце від кого — перестати любити кого-небудь. [Сербин:] Ти.. так мене приворожила, що серце моє ніяк одвернути від тебе не зможу (Вас., III, 1960, 35).

7. розм. Вираховувати, робити вирахунок. Іду повз пана: "Дайте ж, — кажу, — хоч за півмісяця, коли за місяць одвертаєте…" (Тесл., Вибр., 1950, 22); [Цокуль:] А грошей тобі не слідує? [Xаритина:] Одвернули всі гроші за телицю (К.-Карий, І, 1960, 239).

8. кому, діал. Повертати щось назад, не прийнявши. У нас на селі ні одна дівка за його не хоче йти. Куди не потикались старости, так і одвернуть хліб (Барв., Опов.., 1902, 517).

9. рідко. Те саме, що відкру́чувати; відгвинчувати. Вентиль він відвертав з підвищеною обережністю (Шовк., Інженери, 1956, 377).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 562.

Відвертати, таю, єш, сов. в. відвернути, ну, неш, гл.

1) Отворачивать, отворотить, отвращать, отвратить; поворачивать, поворотить. Відвертає від неї очі. МВ. ІІ. 27. Не годиться відвертати хліб нарізаним боком до стіни. Чуб. І. 109. Нехай Бог відвертає. Ном. № 5139. Щоб я од вас лиця не відвернула. Ном. № 3241.

2) Отъѣзжать, отъѣхать, отплывать, отплыть. Ви, турки-яничари, по маленьку, браття, ячіте, од галери одверніте. АД. І. 216.

3) Отваливать, отвалить. Одвернув (камінь). Рудч. Ск. І. 86. Годі орати! — Як годі? — каже чоловік. — Дві скиби тільки одвернути та й упруг. Г. Барв. 198.

4) Возвращать, возвратить. Були в мене старости, підбрехачі твої, ну, одвернув я почеськи тобі хліб, не прогнав тебе. Г. Барв. 455.

5) Пахать, вспахать плугомъ второй разъ поперегъ или вдоль участка. Нѣжин. у.

6) Отклонять, отклонить что-либо. І кулі мов рукою одвертає. К. ЦН. 251. Єсть такії люде, ща на пожежі уміють одвернуть вітер од сусідньої оселі. Грин. II. 324.

7) Отвлекать, отвлечь, отклонять, отклонить. Відвертала вона мене від сеї думки. Тебе прошу, голочко: відверни злих собак од мого скота. Чуб. І. 69.

8) О колдовствѣ: возвращать, возвратить первоначальный видъ, отвращать, отвратить. Зробив (чарами), то була біла редька, а то зусім почорніла, та вже назад не одверне, шоб чорна стала білою. Драг. 77.

9) Вычитать, вычесть. Жиду грошей не понесу міняти, бо він зараз довг одверне. Бессаp.

10) Отвѣчать, отвѣтить. Та чую ж, чую, — одвертає. МВ. (КС. 1902. X. 143).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 206.