ВІДВАЖУВАТИСЯ

ВІДВА́ЖУВАТИСЯ¹, уюся, уєшся, недок., ВІДВА́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, док. Наважуватися діяти, робити що-небудь, пов’язане з небезпекою; насмілюватися. Є речі такі, що людина мусить на них одважуватись сама, не питаючи ради нічиєї (Л. Укр., V, 1956, 345); На сходах веранди з’являється дівчинка років 12 зі скрипкою в руці. Не відважується увійти (Коч., II, 1956, 148); От якось-то й одважилось [щеня] вхопить Шматок м’ясця, щоб не кортіло (Гл., Вибр., 1957, 57); Вона була першою у слободі жінкою, яка відважилася виступити на трибуні (Шиян, Гроза.., 1956, 258).

ВІДВА́ЖУВАТИСЯ², ується, недок. Пас. до відва́жувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 560.

Відважуватися, жуюся, єшся, сов. в. відважитися, жуся, жишся, гл.

1) Отвѣшиваться, отвѣситься.

2) Отваживаться, отважиться, осмѣлиться, рѣшиться. От я не відважуся сказати йому. Давно вже хотів він признатись, що жонатий, та не признававсь. Далі одважився: треба! МВ. (О. 1862. І. 78).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 206.