ВТОЧУВАТИ

ВТО́ЧУВАТИ (УТО́ЧУВАТИ), ую, уєш, недок., ВТОЧИ́ТИ (УТОЧИ́ТИ), вточу́, вто́чиш, док., чого, перех. Наливати, випускаючи цівкою напій і т. ін.; націджувати. [Лукаш:] Та що ти, дівчино? Чи я розбійник? Я тільки хтів тобі вточити соку з берези (Л. Укр., III, 1952, 198); — Піди, слуго вірнесенький, уточи ми [мені] пива. Хай нап’ються за здоров’я та до свого сина (Кобр., Вибр., 1954, 158); [Коваль:] Слухай, Гордію, вточи мені вишнівочки (Зар., Антеї, 1961, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 776.