ВСУВАТИСЯ

ВСУВА́ТИСЯ (УСУВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся і ВСО́ВУВАТИСЯ (УСО́ВУВАТИСЯ), уюся, уєшся, недок., ВСУ́НУТИСЯ (УСУ́НУТИСЯ), нуся, нешся, док. Сунучись, в’їжджати куди-небудь. Санки тихенько всунулись у двір (Н.-Лев., II, 1956, 67); // розм. Тихо, непомітно входити куди-небудь. Дарка всувається в клас з похнюпленою головою (Вільде, Б’є восьма, 1945, 145); Я трошки відхиляю двері, так тільки-тільки, і всовуюсь (Мик., Повісті.., 1956, 19); // розм. Просуватися, пропихатися в середину чого-небудь. Ленько усунувся троха [трохи] дальше в гущавину молодих вишень (Фр., VIII, 1952, 288); За хвилину у двері всунулась пелехата голова з дзюбатим обличчям (Коцюб., І, 1955, 229).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 771.