ВРІЗУВАТИСЯ

ВРІ́ЗУВАТИСЯ¹ (УРІ́ЗУВАТИСЯ), уюся, уєшся і ВРІЗА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВРІ́ЗАТИСЯ, (УРІ́ЗАТИСЯ), врі́жуся, врі́жешся, док. 1. Втискатися чимось гострим у що-небудь; угрузати, заглиблюватися. Колеса врізувались у пісок глибоко (Март., Тв., 1954, 244); Бульдозери зі скреготом врізуються в стіну (Довж., Зач. Десна 1957, 558); Гострі ножі врізались у вугільний шар (Ю. Янов., II, 1954, 148); // Туго охоплюючи тіло, вдавлюватися. Ось і спідниця обхопила круглий і низький стан, урізуючись у боки червоною крайкою (Мирний, III, 1954, 179); Він навіть забув на якусь мить, що руки його зв’язані, що мотуз дошкульно врізається в тіло (Кучер, Чорноморці, 1956, 327); // Втискатися в що-небудь унаслідок сильного удару (про тонкі предмети тощо). Дві дужих руки звалили хлопця додолу. Гнучка лозина свиснула і врізалась у тіло (Гр., Без хліба, 1958, 54); Нагайка.. врізалася йому в плече (Ле, Наливайко, 1957, 274).

2. перен. Входити вузькою смугою в що-небудь; уклинюватися. Він став коло перелазу і оглядав вулицю, що.. врізувалась кінцем поміж вербами просто в широке плесо (Н.-Лев., IV, 1956, 215); Глибокою долиною врізається вона [річка] між скелясті гори і співає свою весняну пісню (Чорн., Пісні.., 1958, 18); Між довгими лиманами, що далеко врізалися в суходіл, стояла Одеса (Кучер, Чорноморці, 1956, 80).

3. перен. Навально проникати, вриватися в натовп і т. ін. Кіннота врізувалася в хвіст охопленої панікою шляхти (Ле, Наливайко, 1957, 334); А було як наскочать січовик й на татарську орду, то дід так і вріжеться у саму гущину (Стор., І, 1957, 97); З таким запалом урізався [Михайлик] в непохитну стіну рейтарства, аж німці від несподіванки подались перед ним (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 390); // Вриватися, проникати в що-небудь, кудись (про звуки, світло тощо). В шум, і зойки, і в жалісливу веселість скрипки врізувався спів Івана і старого Михайла (Стеф., І, 1949, 70); У тишу високими металевими нотами врізається музика (Собко, Біле полум’я, 1952, 184); Світлі дула прожекторів урізались аж ген у вишину (Тич., II. 1957, 149).

4. перен. Залишати глибокий слід у пам’яті, в душі. Є цифри, які міцно врізаються в пам’ять (Рад Укр., 2.IV 1946, 3); Я всього раз його [Василя] бачила і за той раз гарячий його поклик так урізався в моє серце (Мирний, IV, 1955, 173); Він примовк, мабуть, пригадуючи якісь подробиці, які врізались йому в дитячу пам’ять (Смолич, День.., 1950, 111).

ВРІ́ЗУВАТИСЯ², ВРІКА́ТИ, ВРІЧЛИ́ВИЙ див. урі́зуватися¹, уріка́ти і т. д.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 759.