ВРУБУВАТИСЯ

ВРУ́БУВАТИСЯ (УРУ́БУВАТИСЯ), уюся, уєшся, недок., ВРУБА́ТИСЯ (УРУБА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, док. 1. Рубаючи, заглиблюватися в що-небудь. Коли Іван Юхимович підійшов до людей, що врубувалися кайлами в мерзлий грунт, вони розігнули спини (Руд., Остання шабля, 1959, 292); В темному забої В пласти урубуються шахтарі-герої (Бичко, Сійся.., 1959, 30); * Образно. Картини навколишнього життя змінювались поступово, наче сокирою врубувалися в пам’ять [Тараса], щоб залишитись у ній назавжди (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 17).

2. Користуючись холодною зброєю, вриватися у ворожі лави. Шестеро уланів налетіли на Остапа. — Остапе, Остапе, не давайся! — кричав Тарас, врубуючись в гущу ляхів (Довж., І, 1958, 264); — Не дивлячись на урагановий вогонь.., ми врубалися у фланг [ворога] (Ю. Янов., І, 1958, 199).

3. тільки недок. Пас. до вру́бувати. Крокв’яні ноги врубувалися у верхній вінець зрубу (Дерев. зодч. Укр., 1949, 63).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 761.