ВРИВАТИСЯ

ВРИВА́ТИСЯ ¹ (УРИВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВРИ́ТИСЯ (УРИ́ТИСЯ), ври́юся, ври́єшся, док. Те саме, що зарива́тися¹. Стояв Карпо біля стовбура зігнувшись і рив руками землю.. — Вривайся поглибше.. — сказав на прощання Чугай (Тют., Вир, 1964, 389); Кабан каже: я побіжу в болото та в мул уриюсь (Сл. Гр.); І раптом упав [Хома] з розгону стрімголов додолу і шалено завертівсь, неначе прагнучи вритися, вкрутитися в землю, як хробак (Довж., І, 1958, 94); // перев. док., чим. Заглибитися. Врився пальцями в грунт, а грунт кудись сиплеться (Чендей, Вітер.., 1958, 124).

ВРИВА́ТИСЯ² (УРИВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВВІРВА́ТИСЯ (УВІРВА́ТИСЯ), ву́ся, ве́шся, док. 1. Входити силоміць, швидко переборюючи перешкоди. Затупотіла така сила ніг, неначе ціла громада вривалася в дім (Н.-Лев., III, 1956, 245); Козаки рубали вози, розтягували їх і вривалися в утворені проломи (Кач., II, 1958, 466); // Стрімко, швидко, часто без дозволу, заходити, вбігати куди-небудь. Раптом одчиняються двері і вривається Нофретіс (Л. Укр., II, 1951, 452); До кімнати Ганна ввірвалася бурею (Коз., Сальвія, 1959, 168).

2. перен. Швидко проникати в середину чого-небудь (про звуки, запахи і т. ін.). У розчинені двері, з сіней, з печі, з кутків уривається темнота (Мирний, III, 1954, 126); До нас у хату, крізь вікно одкрите Вривався гомін голосних потоків (Л. Укр., І, 1951, 105); У розкриті вікна музею вривалася свіжим подувом весна (Жур., Вечір.., 1958, 398); // Проникати, прокладати собі дорогу в що-небудь (про почуття, ідеї тощо). Ніколи ще так бурхливо не вривалася в її душу довгождана радість (Шиян, Баланда, 1957, 184); Мужні громадські мотиви все більше й більше вривалися в книги кращих українських письменників (Рад. літ-во, 3, 1958, 6).

ВРИВА́ТИСЯ³ див. урива́тися ¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 758 - 759.