ВПЛІТАТИ

ВПЛІТА́ТИ¹ (УПЛІТА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВПЛЕСТИ́ (УПЛЕСТИ́), ету́, ете́ш, док., перех. 1. Плетучи, вкладати, увивати що-небудь у щось. — Як була я малою, то мені було не раз сниться, що моя мати чеше мені коси, вплітає червоні кісники (Н.-Лев., II, 1956, 174); Ти дав колючу гілочку тернову. Без жаху я в вінок її вплела (Л. Укр.. І, 1951, 142); // Встромляти, вплутувати руку, кігті і т. ін. у волосся, вовну тощо. Заятчук.. вплітає руку в задичавлений волоссям низ обличчя (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 17); Гаврило, Підпарин тесть, вплів в сиву бороду жовтий кістяк руки (Коцюб., II, 1955, 98).

2. перен Вводити, вставляти що-небудь окреме, часткове в загальне, ціле, з’єднуючи з ним. Хоч без крутих слів не обходилося, отже, він так непримітно уплітав їх у свою розмову, мов золотар цяцькував персні дорогими камінцями (Мирний, III, 1954, 210); В пташиний легіт, що стояв над рікою, Катерина вплітала і свою пісню (Чорн., Визвол. земля, 1959, 144).

ВПЛІТА́ТИ² див. упліта́ти ¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 752.