ВПИХАТИ

ВПИХА́ТИ (УПИХА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВПХНУ́ТИ (УВІПХНУ́ТИ, УПХНУ́ТИ), ну́, не́ш і ВПХА́ТИ (УВІПХА́ТИ, УПХА́ТИ), а́ю, а́єш, док., перех. Всувати, вкладати, вставляти (часто з зусиллям) що-небудь у середину чогось. Роберт поквапливо впихав папки у шафу (Хижняк, Тамара, 1959, 122); Півтораметровий прут потонув у восковій масі увесь, і Герман силкувався ввіпхнути за ним ще й свою руку аж до ліктя (Фр., VIII, 1952, 410); В дупло руку — не іде, Голови не впхаю (Рудан., Переслів’я, 1958, 6); — Що це ви в кишеню впхнули? — Та купив оце цибулі (Олесь, Вибр., 1958, 414); * Образно. Вона, певне, давно позабувала ті молитви, що так-сяк їй замолоду впихали вдома (Стельмах, Хліб.., 1959, 348); // Втикати, встромляти що-небудь гостре в глиб чогось. Мати шила, впихала й витягала довгу голку з мішка вперед себе (Коб., ІІІ, 1956, 480); // Проти чийогось бажання давати кому-небудь щось; змушувати взяти. Впхав їй до рук солодкі пакунки, благав, щоб зараз бігла (Коцюб., II, 1955, 158); // Пхаючи кого-небудь, змушувати увійти в середину чогось; вштовхувати. Престрашенний солдат,.. відчинивши двері, так і впхнув її (Кв.-Осн., II, 1956, 453); Він тремтів од жаху, коли двоє дебелих парашутистів увіпхнули його до кімнати. (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 120); * Образно. [Орися:] Опутали вони вас, упхали в біду (Фр., IX, 1952, 76).

Впха́ти (впхну́ти, увіпхну́ти) в моги́лу кого — вбити, умертвити кого-небудь. Але Василь ніби знає, що це горілка затроєна [затруєна], що Іван хоче його чимборше [чимшвидше] упхати в могилу, щоб вдавитися його добром (Фр., І, 1955, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 750.