ВОРОК

ВО́РОК, а, ч. 1. Мішечок із гострокутним дном для відціджування та віддушування сиру.

2. діал. Мішок. Ворок пшениці.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 740.

Ворок, ка, м.

1) Мѣшокъ. Питався лях: «Що ти постелив?» — Ворок. — «Чим ти вкрився?» — Воротом. — «Що ти поклав у голови?» — Ворок. — А він уліз у мішок, то постелився і вкрився й під головами, й під ногами, — то все один. Ном. № 1308.

2) Небольшой мѣшочекъ со скошенной нижней частью такъ что внизу только одинъ уголъ, — служить для отдавливанія творога. Ум. Ворочок. Мнж. 177. Висів під полом у ворочку сир. Мнж. 81. Йде хазяйка у комору та й тягне чого небудь ворочок. О. 1862. І. 73.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 255.

во́рок (зменшене — во́рочок) — мішечок із гострокутним дном для відціджування та віддушування домашнього сиру. Продає [жінка] горщик масла І ворочок сиру — Не журітесь, вороженьки, — Жінка за­платила (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 115.