ВОРОЖИТИ

ВОРОЖИ́ТИ, ожу́, о́жиш, недок. 1. Вгадувати майбутнє чи минуле на картах і т. ін.; . пророкувати що-небудь. Сей на руках знав ворожити, Кому знав скілько віку жити, Та не собі він був пророк (Котл., І, 1952, 225); І ворожка ворожила, Пристріт замовляла, Талан-долю за три шаги З воску виливала (Шевч., І, 1951, 283); Графові тієї ночі приснився страшний сон і він відразу ж після сніданку сів сам собі ворожити на картах (Донч., III, 1956, 49).

◊ На́двоє ба́ба (ба́бка) ворожи́ла — невідомо, що буде. — Хіба убогому і на світі не жити? Е, ні, це ще надвоє баба ворожила (Укр. казки, легенди.., 1957, 324).

2. Уживати слова, застосовувати прийоми, чародійна сила яких нібито має вплинути па людину, природу і т. ін.; чарувати. Мабуть, ворожила [Мелашка] над нею або що-небудь таке зробила, що як з води витягла нашу Оксану?.. (Кв.-Осн., II, 1956, 445).

3. біля (коло) кого — чого, перен., жарт. Поратися біля кого-, чого-небудь. Коней покрали, а нічліжники бачили, що такі-то коло тих коней ворожили (Номис, 1864, № 12831); Мотор здригався від залізних конвульсій, штовхав уперед човна, чадив перегаром бензину й масла, Іван Миколайович щось там ворожив біля нього (Загреб., Спека, 1961, 270).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 740.

Ворожити, жу, жиш, гл.

1) Гадать; колдовать. Хто ворожить, той душею наложить. Ном. № 233.

2) — коло чого. Возиться съ чѣмъ, что-то дѣлать съ чѣмъ. Ночліжники бачили, що такі то коло тих коней ворожили і щось нишком балакали. Ном. № 12831.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 255.

ворожи́ти —

1) вгадувати чиє-небудь майбутнє чи минуле на кар­тах, по предметах і т. ін.; пророку­вати щось. Сей на руках знав воро­жити, Кому знав скільки віку жи­ти. Та не собі він був пророк (І. Котляревський); Надвоє баба ворожила (прислів’я на означення «невідомо що буде»); І ворожка во­рожила, Пристріт замовляла, Талан-долю за три шаги 3 воску вили­вала (Т. Шевченко);

2) уживати слова, застосовувати прийоми, ча­родійна сила яких нібито має вплинути на людину, природу і т. шпарувати; вважали, що той, хто займаються ворожінням, про­дає душу дияволу, тому казали: «Хто ворожить, той душею нало­жить»; та водночас здавна вірили в прикмети, магічні слова і дії; ще Кирило Туровський писав: «Вірять у зустріч, у чихання, у полаз, у пташині голоси й ворожбу»; ворожи­ли й пророкували не лише чолові­ки, а й жінки.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 115.