ВОЛОДІТИ

ВОЛОДІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., ким, чим. 1. Мати що-небудь у своїй власності. — А закон про вибори установлює, що всі ті, хто володіють наділеною землею, вибирають окремо від власників (Мирний, IV, 1955, 365); — Всі багатства країни належатимуть тим,хто працює. Земля, заводи, отакі ліси, як цей, всім володітиме народ (Шиян, Гроза.., 1956, 464); // Мати певну обдарованість, відзначатися чимось (голосом і т. ін.). Володіючи непоганим голосом, часом захоплювала [Любов Прохорівна] співом навіть батьків (Ле, Міжгір’я, 1953, 23); Анатолій відзначив, що вона володіє даром вільно підтримувати будь-яку розмову (Гур., Життя.., 1954, 298).

2. також без додатка. Те саме, що володарюва́ти. Довгі дні і довгі літа Володів той князь щасливо (Фр., XIII, 1954, 12); — Щоб природою володіти, як цього вимагає наш час, то треба теж мати, велике обдаровання! (Ле, Право.., 1957, 90); Здається, що полем бою володіють не десятки залізних страховиськ, а ці два юнаки (Рибак, Зброя.., 1943, 201).

3. перен. Мати можливість підкоряти когось своєму впливові, своїй волі. Для неї краще позбутися суперниці, щоб потім безроздільно володіти Прохором (Шиян, Баланда, 1957, 235); // Опановувати, охоплювати когось (про думки, почуття). Усякий страх покинув хлопця. Ним володіла одна тільки думка (Ільч., Серце жде, 1939, 385); Вона теж відчувала те піднесення, яке володіло всіма робітниками цеху (Собко, Біле полум’я, 1952, 299).

4. Уміти діяти, користуватися чим-небудь. Шаблю носить той, хто нею добре володіє (Корн., І, 1955, 212); — Про мене байдуже, яких вона [скрипка] майстрів, а володієш ти нею добре (Лс, Міжгір’я, 1953, 296); // Добре знати що-небудь. Михайло володів польською мовою, як уроджений поляк (Досв., Вибр., 1959, 59); Є багато диригентів, які однаково добре і віртуозно володіють як хоровою, так і оркестровою технікою тактування і диригування (Осн.. диригув., 1960, 194). Володі́ти перо́м — пишучи, майстерно викладати свої думки.

5. Бути спроможним рухати частинами свого тіла. Все жаліється [баба] та жаліється Мотрі: — Отже, дочко, щось мені погано … руками й ногами зовсім не володію (Мирний, II, 1954, 60); Руки у неї тремтіли. Вона насилу володіла своїми руками (Коп., Сон. ранок, 1951, 128).

◊ Володі́ти собо́ю — уміти стримувати себе, триматися врівноважено, спокійно. І якщо слова його звучали немовби байдуже, то погляд цей показав їм, що він зовсім не спокійний, що він лише добре володіє собою (Шовк., Інженери, 1956, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 729.

Володіти, дію, єш, гл. Владѣть.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 250.