ВОЛОВІД

ВОЛОВІ́Д, во́да, ч., діал. Налигач. — А тепер на тобі отеє в руку! — Я взяв. То був мотуз чи воловід якийсь, не знаю (Фр., І, 1955, 72).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 727.

Воловід м.

1) — воду = налигач. Конотоп. у. А все волики, все половії, а в них роженьки все золотії, а воловоди все шовковії. Гол. II. 17.

2) — вода. Воловій барышникъ, человѣкъ, продающій вольт. КС. 1882. IX. 467. КС. 1882. ІІІ. 600.

3) — вода. Волокрадъ. Ум. Воловодик. Ой на волики воловодиш, а на коники пута. Мет.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 250.

волові́д = нали́гач — міцний мо­туз або ремінь, яким прив’язують за роги чи за шию худобу; символ примусу, залежності, покори, не­волі. Тебе, бачу, аж на воловоді до церкви поведуть (І. Франко); Вола в’яжуть (Бик в’яжеться) волово­дом, а чоловік — словом (приказка); Ой на волика та налигачі, а на коника пута (А. Метлинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 111.