ВЛИПАТИ

ВЛИПА́ТИ (УЛИПА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВЛИ́ПНУТИ (УЛИ́ПНУТИ), ну, неш, док. 1. Потрапляти в що-небудь липке, грузьке або прилипати до нього. * Образно. [Турбота:] Він не знає, що робити.. В твань улипши, йде все глибше, Не надіється на ліпше (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 447); Противне прізвисько шевською смолою влипло в нього — з шкірою не одірвати (Стельмах, Хліб.., 1959, 26); // перен. Щільно прилягати, притулятися. Іноді йому доводилося на довгі години влипати в двигтючу землю (Довж., І, 1958, 200); Вузька запаска влипла кругом її стану (Мирний, II, 1954, 374); Мацала двері й уся постаттю влипла в них, мов думала, що наскрізь виступить крізь них на тім боці (Головко, II, 1957, 175).

◊ Вли́пнути очи́ма (по́глядом і т. ін.) в що — пильно вдивитися в що-небудь. Він міцно влип очима в паротяга й не може їх одірвати (Епік, Тв., 1958, 416);

На́че [як] вли́пнути — добре прийтися, бути добре припасованим. Кожний казав, що йому чоботи якраз, наче влипли, хоч добре вони пригодилися тільки старшому брату (Вовчок, I, 1955, 291); Почервонівши від щастя, вона взяла золотий перстень, швидко наділа на пухкого пальчика, відставила руку, глянула… — Як влип, — засміявся Зуб (Собко, Справа.., 1959, 21).

2. тільки док., перен., фам. Потрапити в складне, неприємне становище. — Треба щось діяти, а то так, чого доброго, можна влипнути в історію (Цюпа, Назустріч.., 1958, 27); — Я був ні в сих, ні в тих: оце так улип з своєю майстерністю (Збан., Єдина, 1959, 346); // Закохатися. — Ти, Вовно, розійшовся, немов закоханий.. Тепер мені ясно, що ти влип (Гончар, I, 1954, 308); — Скажи, хороша Оксана Кошик? Бачу, що ти на грані. Ще трохи — і влипнеш (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 587).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 704.