ВКЛИНЮВАТИСЯ

ВКЛИ́НЮВАТИСЯ (УКЛИ́НЮВАТИСЯ), ююся, юєшся, недок., ВКЛИНИ́ТИСЯ (УКЛИНИ́ТИСЯ), ню́ся, ни́шся, док. 1. Входити клином, вузькою смугою в що-небудь. Тільки у двох чи трьох місцях жовтіли обмілини, які вузенькими смужками вклинювалися в берег (Донч., III, 1956, 234); [Коренєв:] А якби інша вклинилась порода, це значно вам, порушило б проект будови греблі? (Дмит., Драм. тв., 1958, 373).

2. Втискуватися, вторгатися кудись, у середину чого-небудь. Його плече вклинилося між круглим м’язистим плечем майора і кістлявим раменом Михайла (Загреб., Європа 45, 1959, 15); На світанку наша артилерія шквалом вогню обрушилася на ворога, що вклинився в нашу оборону (Кучер, Чорноморці, 1956, 416).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 697.