ВИЇЖДЖАТИ

ВИЇЖДЖА́ТИ, а́ю, а́єш і ВИЇЗДИ́ТИ, виїжджу́, виїзди́ш, недок., ВИ́ЇХАТИ, ви́їду, ви́їдеш, док. 1. Їхати, відправлятися звідки-небудь, за межі чогось, кудись. Сідлай коня вороного, Та й виїжджай з двору мого (Чуб., V, 1874, 252); Нині виїжджу в Сімеїз (Коцюб., III, 1956, 126); І коли з подвір’я замку виїздив загін кінноти, гетьман стояв біля вікна і тихо та весело сміявся (Ле, Наливайко, 1957, 33); // Залишати своє місце проживання, переселяючись в інше. Наш дядько Микита виїздив на поселення кудись аж на Зелений Клин (Вас., II, 1959, 468); // Їхати, відправлятися куди-небудь з якоюсь метою. — Перша партія робітничої молоді виїздить сьогодні.. на жнива (Кучер, Чорноморці, 1956, 44); Сапіга виїздив часто заготовляти дрова в Диканські ліси (Гончар, IV, 1960, 92).

2. Їдучи, з’являтися де-небудь, у якомусь місці. Десь за заводом, виїжджаючи на вузькоколійку, свистів паровозик (Чорн., Визвол. земля, 1959, 22); Біля воріт казарми знялась безладна стрілянина. В цей час валка із зброєю виїздила вже на Полтавську вулицю (Головко, II, 1957, 568).

3. Їдучи, підніматися куди-небудь, на щось. Передні підводи ген на горбок виїжджали (Тич., I, 1957, 236); Воли виїхали на гору (Н.-Лев., II, 1956, 322).

4. на кому, на чому, перен., розм. Перекладати на кого-небудь свої обов’язки. [Аркадій:] Я тут [у лікарні] горів у роботі, день і ніч, як віл, тягнув. Бочкарьова нічого не розуміла, виїздила на мені (Корн., І, 1955, 140); На роботі він намагається виїхати на плечах товаришів (Донч., II, 1956, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 401.